38

Ранок візиту інспектора зустрів Цюрих густим туманом, що огортав набережну, роблячи звуки міста приглушеними та обережними. У квартирі Софії панувала така ж атмосфера — вичікувальна, наелектризована прихованими емоціями.

Софія з самого ранку була на ногах. Вона не просто прибирала — вона намагалася надати квартирі того вигляду бездоганної стабільності, який так цінують швейцарські служби. Але справжнім викликом був Марк.

Він прийшов за годину до призначеного часу. Замість звичного чорного худі на ньому була світла сорочка, яка робила його обличчя м’якшим, але водночас підкреслювала тіні втоми під очима.

— Ти нервуєш, — зауважила Софія, спостерігаючи, як він переставляє одну й ту саму книгу на полиці вже втретє.

— Я боявся стадіонів на сто тисяч людей менше, ніж цього чиновника, — чесно відповів Марк. — Там я міг сховатися за музикою. Тут я голий. Він буде дивитися не на артиста, а на батька, який чотири роки не знав про існування сина.

Софія підійшла до нього. Вона вперше сама скоротила дистанцію. — Слухай мене. Не намагайся здаватися ідеальним. Будь тим Марком, який вночі тримав Данила за руку, коли той марив. Це єдиний Марк, який має значення для цього звіту.

Пан Шмідт виявився людиною старої школи. Його сухий, безпристрасний погляд сканував простір швидше за будь-який камерний об'єктив. Він не поспішав. Він довго дивився на малюнки Данила, на ноти, розкладені на роялі, на те, як природно хлопчик заповнює собою цей простір.

Найскладніший момент настав, коли інспектор попросив Данила піти в іншу кімнату.

— Пане Волинський, — Шмідт розклав документи. — Ваше минуле — це хаос. Ваше сьогодення — це радикальний розрив із цим хаосом. Ми часто бачимо таку поведінку у людей вашого кола, і зазвичай вона закінчується поверненням до старих звичок через кілька місяців. Що заважає вам поїхати в турне завтра, якщо вам запропонують контракт?

Марк мовчав довгу хвилину. Софія бачила, як на його шиї пульсує жилка.

— Музика більше не є моїм єдиним джерелом шуму, — сказав він нарешті. — Раніше я заповнював тишу стадіонами, бо всередині було порожньо. Тепер там Данило. І Софія. Я не можу поїхати від того, що нарешті робить мене живим.

Шмідт перевів погляд на Софію. — Пані Альмо, ви чотири роки будували життя без цієї людини. Чому зараз ви пустили його так близько? Ви не боїтеся, що це зашкодить психологічному стану дитини, коли він знову піде?

Софія подивилася на Марка. Вона згадала все: біль, гнів, зраду. Але потім вона згадала, як Данило вранці сміявся, коли Марк вчив його робити паперові літачки.

— Я боїлася, — спокійно відповіла вона. — Але безпека дитини — це не лише відсутність конфліктів. Це право знати правду про себе. Марк зробив помилку, але він не злякався її виправити публічно. Це вимагає мужності. Я бачу, як мій син змінюється поруч із ним. Данило став... ціліснішим. І як мати, я не маю права забирати у нього цю цілісність заради власної образи.

Пан Шмідт зробив коротку помітку у блокноті. Його обличчя вперше за візит ледь пом'якшилося.

Коли двері за інспектором зачинилися, у квартирі наче стало більше повітря. Данило вибіг із кімнати, відчуваючи, що напруга спала. — Мамо, тату, він уже пішов? Ми можемо піти на озеро годувати лебедів?

— Можемо, сонечко, — Софія посміхнулася сину, але її погляд залишився на Марку.

Марк стояв біля вікна, притулившись лобом до холодного скла. Він виглядав так, ніби щойно витримав багатогодинний шторм. — Він дасть позитивний висновок, — тихо сказала вона, підходячи до нього. — Я бачила, як він дивився на нас у кінці.

— Дякую, що сказала це, Софіє, — Марк повернувся. Його очі були вологими. — Про цілісність. І про те, що не забереш його в мене. Я не заслуговую на твій захист.

— Ти не мене захищав на тому балконі, — нагадала вона. — А його. Сьогодні ми просто зрівняли рахунок.

Вона вперше за всі ці роки не просто стояла поруч, а дозволила собі відчути тепло його присутності без бажання негайно втекти. Це була м'яка, майже невагома посмішка, яку вони розділили між собою.

Цього вечора на озері не було журналістів. Був лише туман, лебеді та троє людей, які вчилися бути сім'єю на руїнах свого минулого. Повільно, плавно, крок за кроком.