32

​Крихке перемир'я , яке вони збудували у Цюриху, нагадувало тонку кригу на весняному озері. Кожен крок вимагав обережності. Марк справді змінився: він став тінню, яка завжди була поруч, але ніколи не перетинала межу без дозволу. Він допомагав Хелені з організаційними питаннями, став «таємним меценатом» для кількох учнів Софії, і, найголовніше, став для Данила тим самим «другом-музикантом», на якого хлопчик чекав кожної неділі.

​Проте Софія залишалася непохитною. Вона спостерігала за ними здалеку, тримаючи в руках невидиму дистанцію. Вона бачила, як Марк вчить сина відчувати ритм дощу на підвіконні, як він терпляче пояснює будову скрипки, і серце її стискалося від суперечливих почуттів: вдячності та глибокої, незагоєної образи.

​Одного вечора, коли Данило вже лежав у ліжку, а Софія читала йому казку, хлопчик раптом перебив її. Його погляд був не по-дитячому серйозним.

​— Мамо, а чому Марк завжди такий сумний, коли ти йдеш? — запитав він, крутячи в руках край ковдри.

​Софія застигла.

— Він просто... він багато працює, Данилку. Музиканти часто бувають замисленими.

​— Ні, — хлопчик похитав головою. — Він дивиться на тебе так, ніби він щось загубив і ніяк не може знайти. Він сказав мені сьогодні, що ти — найгарніша музика, яку він коли-небудь чув. Мамо, він знав тебе раніше, правда?

​Софія відчула, як у кімнаті стало замало кисню. Вона не була готова до цієї розмови.

— Ми... ми зустрічалися колись дуже давно, Данилку. Коли були ще студентами. Це було інше життя.

​— Він мій тато, так? — прошепотів хлопчик, дивлячись їй прямо в очі.

​Світ навколо Софії похитнувся. Вона очікувала цього запитання через роки, але не зараз. Дитяча інтуїція виявилася сильнішою за всі її плани та маскування.

​Наступного дня Софія мала дати велике інтерв'ю для європейського культурного телеканалу. Це був прямий ефір. Вона виглядала бездоганно: білий костюм, зібране волосся, обличчя Альми Нови — впевнене та холодне.

​Все йшло добре, поки ведуча, відома своїми провокаціями, не змінила тему.

​— Пані Альмо, ваш успіх феноменальний. Але останнім часом у Цюриху часто бачать іншу зірку — Марка Волинського, відомого як "Вогонь". Кажуть, він покинув турне і оселився тут. Папараці зробили кілька знімків, де ви разом у парку. Чи означає це, що легендарний дует "Лід та Вогонь" повертається?

​На екрані з’явилося фото: зернисте, зроблене здалеку. Марк нахиляється до Данила, а Софія стоїть поруч, дивлячись на них.

​— Це приватне життя, яке не стосується моєї творчості, — відрізала Софія, але голос її ледь помітно здригнувся.

​— Але глядачі цікавляться: чи не є цей хлопчик причиною такого раптового зближення? — вела далі журналістка. — Можливо, "Вогонь" нарешті знайшов свій дім?

​Софія встала. Прямо перед камерами.

— Музика Альми Нови не потребує дешевих пліток. Дякую за розмову.

​Вона вилетіла зі студії, де її вже чекала Хелена. Софія була в люті.

— Він не втримав тиші! Хелено, він притягнув цей бруд за собою! Тепер камери будуть всюди! Данило не зможе спокійно вийти на вулицю!

​Вона поїхала прямо до квартири Марка. Вона вперше була тут. Це була маленька мансарда, заповнена музичними інструментами та книгами. Марк відчинив двері, і побачивши її обличчя, одразу все зрозумів.

​— Софіє, я бачив ефір... Я не знав, що вони стежать...

​— Ти не знав? — вона кричала, і цей крик лунав на всю вулицю. — Ти — публічна катастрофа, Марку! Ти прийшов у наше життя, і тепер воно перетворюється на шоу! Данило сьогодні запитав мене, чи ти його батько. Ти розумієш, що ти накоїв? Твій "Вогонь" знову спалює все навколо!

​Марк стояв нерухомо, приймаючи її гнів.

— Я все виправлю. Я зроблю заяву...

​— Ти нічого не зробиш! — вона підійшла впритул, тицяючи пальцем йому в груди. — Ти просто зникнеш. Знову. Це те, що ти вмієш найкраще — руйнувати і йти. Мені болить, Марку. Мені болить від того, що я майже повірила тобі. Я майже дозволила собі подумати, що ти змінився.

​— Я змінився! — він перехопив її руку, і цього разу вона не вирвалася. Його очі були повні сліз. — Я кохаю тебе. Я кохаю Данила. Я знищу свою кар'єру, я видалю своє ім'я з усіх чартів, я стану ніким, аби ви були в безпеці. Софіє, не відштовхуй мене через помилку, якої я не прагнув. Мені боляче не менше, ніж тобі. Бо кожне твоє слово ненависті — це те, що я заслуговую, але це те, що мене вбиває.

​Софія дивилася на нього, важко дихаючи. Її ненависть боролася з відчаєм, а страх за сина — з потребою в захисті, який міг дати лише він.

​У цю мить у нього задзвонив телефон. Марк подивився на екран — це була Хелена.

— Марку, Софіє... біля вашого будинку натовп журналістів. Данило злякався. Ви потрібні тут.

​Софія зблідла. Минуле і теперішнє зіткнулися у фінальній битві.