30

​Місцем зустрічі Софія обрала закритий сад при невеликій приватній галереї. Там не було папараці, лише тиша, аромат підстриженого плюща та холодна віденська весна. Софія прийшла раніше. Вона виглядала бездоганно в сірому кашеміровому пальті, її волосся було зібране в тугий вузол. Вона була втіленням контролю.

​Данило бігав неподалік, розглядаючи сучасні скульптури, не підозрюючи, що за кілька хвилин його світ може змінитися назавжди.

​Коли з’явився Марк, Софія відчула, як повітря стало густим. Він виглядав так, ніби не спав кілька діб. Його погляд одразу знайшов хлопчика, і на мить у очах "Вогню" зблиснули сльози. Але Софія зробила крок вперед, заступаючи дитину.

​— Ти прийшов, — її голос був як удар тонкого леза.

​— Я шукав тебе... — Марк зробив крок до неї, ігноруючи її холод. — Софіє, я шукав тебе в кожному місті, в кожному аеропорту, у кожній скрипковій ноті, яку чув за ці чотири роки. Я витратив статки на детективів, я майже збожеволів. Я не знав, де ти, але я знав, що не можу дихати без тебе.

​Він спробував взяти її за руку, але вона відсахнулася, наче від опіку.

​— Я кохаю тебе, — прошепотів він, і в його голосі було стільки болю, що будь-яка інша жінка здалася б. — Я більше ніколи тебе не відпущу. Я буду поруч. Я стану тим фундаментом, який обіцяв. Я... я батько цього хлопчика, Софіє. Я це бачу.

​Софія подивилася на нього, і в її погляді Марк не побачив ні тіні того минулого кохання. Там була лише випалена земля.

​— "Шукав"? — вона гірко всміхнулася. — Ти шукав не мене, Марку. Ти шукав своє втрачене натхнення. Ти шукав свій комфорт. А знаєш, що робила я, поки ти "страждав" у світових турне? Я вчилася заново дихати, коли легені були забиті твоїм димом. Я народжувала дитину в чужому місті, сама, не маючи права на слабкість.

​Вона зробила крок до нього, її очі заблищали від гніву, який вона стримувала роками.

​— Ти кажеш, що кохаєш? Твоє кохання руйнує все, до чого торкається. Мені болить навіть просто стояти поруч із тобою. Кожна твоя спроба бути "поруч" — це сіль на рану, яку я ледве зашила. Я ненавиджу тебе за те, що ти змушуєш мене знову відчувати цей біль. Ти хочеш бути батьком? Ти навіть не знаєш, що означає відповідальність за чиюсь тишу, не те що за життя.

​— Мамо? — Данило підійшов до них, тримаючи в руках камінець дивної форми. Він зупинився, відчуваючи напругу між дорослими. Хлопчик перевів погляд на Марка. — Це той музикант, який помилився дверима?

​Марк опустився на коліна, щоб бути на одному рівні з дитиною. Його руки тремтіли. Софія хотіла відтягнути сина, але щось у серці — чи то залишки старої ніжності, чи то справедливість — зупинило її.

​— Так, малюку... — голос Марка надломився. — Я музикант. І я... я дуже довго шукав дорогу до вас.

​Данило уважно подивився на Марка. Його маленькі пальчики торкнулися рукава шкіряної куртки Марка.

​— У тебе такі ж очі, як у мого ведмедика, — серйозно сказав хлопчик. — Сумні. Ти теж загубився?

​Марк не витримав і закрив обличчя руками, глухо ридаючи. Данило, з дитячою безпосередністю, поплескав його по плечу.

​Софія дивилася на цю сцену, і її броня почала тріщати. Вона ненавиділа Марка, вона боялася його, але вона бачила, що цей чоловік перед нею справді пройшов через власне пекло.

​— Досить, — сказала вона, коли Марк трохи заспокоївся. Вона взяла Данила за руку і відвела на кілька кроків. — Ось мої умови, Марку.

​Він підвівся, витираючи обличчя. Тепер він був готовий слухати.

​— Ти не скажеш йому, хто ти. Принаймні зараз. Ти не будеш втручатися в моє життя без дозволу Хелени. І якщо ти хоч раз прийдеш п'яним, накуреним чи з черговою "Наталією" на горизонті — ти ніколи більше не побачиш ні мене, ні сина. Я — Альма Нова, і я маю владу стерти тебе з нашого життя одним дзвінком.

​— Я згоден на все, — швидко відповів Марк. — Тільки дозволь мені бути десь поблизу. Дозволь мені довести...

​— Тобі немає чого доводити, — відрізала Софія. — Ти просто маєш навчитися не бути пожежею.

​Вона розвернулася і пішла, не озираючись. Марк залишився стояти в порожньому саду. Він знав: попереду найважча битва в його житті. Битва не за славу, а за право хоча б іноді бачити зелені очі свого сина і чути холодний, але такий рідний голос жінки, яку він колись втратив.