27

​Минуло чотири роки. Цюрих перестав бути місцем, де Софія ховалася — він став фундаментом її нової імперії.

​За цей час Софія Коваль остаточно зникла для публіки, поступившись місцем Альмі Нові. Це ім’я стало символом відродження та безкомпромісної якості. Вона більше не була дівчиною, яка боїться помилитися; вона стала жінкою, яка сама диктує правила. Її техніка гри на скрипці набула небаченої раніше глибини — у кожній ноті відчувалася воля людини, яка пройшла через повне руйнування і зібрала себе заново.

​Софія тепер була однією з найбажаніших солісток Європи. Її графік був розписаний на роки вперед. Разом із успіхом прийшли й нові люди, які стали її справжньою опорою.

Хелена: Її менеджерка та найближча подруга. Жінка з гострим розумом і залізною витримкою. Саме Хелена допомогла Софії створити бренд "Альма Нова" і стала її головним "щитом" від преси та небажаних контактів із минулого. Хелена знала ціну тиші Софії й оберігала її з відданістю професійного охоронця. ​Андреас: Видатний диригент, який став для Софії творчим партнером. Він захоплювався її стійкістю. Андреас часто супроводжував її на заходах, створюючи образ успішної, незалежної жінки, оточеної повагою, а не плітками.

​Софія змінила свої звички. Вона стала фанаткою дисципліни. Ранкова йога, години репетицій, строгий режим — це давало їй відчуття безпеки. Вона більше не пила каву, віддаючи перевагу рідкісним сортам чаю, і стала надзвичайно уважною до деталей у своєму оточенні.

​Головним сенсом її життя був Данило. Йому було вже майже чотири. Це була спокійна, дуже спостережлива дитина. Софія бачила в ньому себе — ту саму любов до музики, ту саму зосередженість. Але кожного разу, коли син піднімав на неї свої яскраві зелені очі, вона бачила в них відгомін людини, яку намагалася забути.

​Данило був надзвичайно талановитим. Він не просто грав на маленькому фортепіано — він відчував звук. Софія пообіцяла собі: він ніколи не дізнається про біль і зраду. Вона дасть йому все, щоб він виріс вільною і щасливою людиною.

​Одного вечора у Відні, після успішного виступу в Musikverein, Софія стояла на терасі розкішного готелю. Вона тримала келих мінеральної води, розмовляючи з Андреасом та Хеленою про майбутнє турне Азією. Вона почувалася на своєму місці.

​«Альмо, ти була неймовірною сьогодні», — Андреас легко торкнувся її ліктя. — «Твоя нова інтерпретація Вівальді... у ній є якась непереможна воля».

​Софія ледь помітно всміхнулася. Вона вже хотіла щось відповісти, як раптом Хелена різко напружилася, дивлячись у свій смартфон. Її обличчя на мить стало кам’яним.

​«Що сталося, Хелено?» — запитала Софія, відчуваючи, як усередині все стискається від недоброго передчуття.

​«Нічого критичного, — швидко відповіла Хелена, намагаючись сховати екран. — Просто... у місті зараз багато журналістів. Кажуть, тут проходить великий музичний фестиваль, і серед гостей — "Вогонь". Його новий альбом знову в топах».

​Софія застигла. Вона не чула цього імені роками. Марк. Він був тут, у Відні. Можливо, всього за кілька вулиць від неї.

​Вона подивилася на свої руки — вони були спокійні. Чотири роки самотності, праці та материнства загартували її краще за будь-яку броню. Вона більше не була жертвою.

​«Нехай, — холодно відповіла Софія, поправляючи тонку лямку своєї вечірньої сукні. — "Вогонь" — це лише назва. У мене є моє життя, мій син і моя музика. Він — це минуле, Хелено. А минуле не має влади над Альмою Новою».

​Вона розвернулася і впевненим кроком попрямувала до зали, але в глибині душі знала: це зіткнення неминуче.