27

Минуло чотири роки. Цюрих перестав бути для Софії місцем, де вона заліковувала рани — він став фундаментом її нової імперії. За цей час ім’я Софії Коваль остаточно розчинилося в архівах минулого, поступившись місцем Альмі Новій. Тепер це ім’я вимовляли з придихом у найкращих залах Європи. Воно стало синонімом безкомпромісної якості та крижаної, досконалої волі.

Софія більше не була тією заляканою дівчиною, яка здригалася від кожного різкого звуку. Вона перетворилася на жінку, яка сама диктувала правила гри. Її техніка набула небаченої раніше щільності — у кожному русі смичка відчувалася сила людини, яка пройшла крізь повне анігілювання і зібрала себе з попелу, деталь за деталлю.

Поруч із нею тепер були люди, які стали її живою бронею:

Хелена: Її менеджерка, жінка з інтелектом шахіста та витримкою снайпера. Вона була архітектором бренду «Альма Нова». Хелена знала ціну тиші Софії й оберігала її приватність із відданістю, що межувала з фанатизмом.

Андреас: Видатний диригент, чиє захоплення Софією було суто платонічним, але глибоким. Він став її творчим дзеркалом. Їхні спільні виходи у світ створювали образ ідеального тандему — незалежного, успішного й недосяжного для жовтих пліток.

Дисципліна стала новою релігією Софії. Ранкова йога під звуки цюрихського світанку, години виснажливих репетицій, строгий веганський раціон і повна відмова від кави на користь рідкісних сортів чаю. Вона випалила в собі все, що могло нагадувати про «хаотичного» Марка.

Але весь цей порядок тримався на одній маленькій людині. Данило. Йому було майже чотири. Хлопчик ріс дивно спокійним і спостережливим, наче з народження знав якусь велику таємницю. Софія бачила в ньому себе — ту саму фанатичну зосередженість на звуках. Але кожного разу, коли син піднімав на неї свої очі — яскраві, несамовито зелені, — її серце на мить завмирало. Це був єдиний «баг» у її ідеальній системі. Данило не просто натискав клавіші свого маленького фортепіано; він видобував із них ритми, які Софії було боляче впізнавати.

Одного вечора у Відні, після тріумфального виступу в Musikverein, Софія стояла на терасі готелю «Sacher». Вечірнє місто дихало історією та розкішшю. Андреас легко торкнувся її ліктя, тримаючи келих білого вина. — Альмо, ти була неймовірною сьогодні. Твоя інтерпретація Вівальді... у ній з'явилася якась непереможна, майже металева воля. Ти наче вела дуель із самим часом.

Софія ледь помітно всміхнулася, поправляючи тонкий браслет на зап’ясті. — Час — єдиний суперник, якого варто поважати, Андреасе.

Вона хотіла додати щось про наступний концерт, як раптом помітила, що Хелена, яка зазвичай була взірцем спокою, різко напружилася, дивлячись у смартфон. Її обличчя зблідло під шаром ідеального макіяжу. — Що сталося, Хелено? — голос Софії залишився рівним, але в животі наче розлився рідкий азот.

— Нічого... просто логістичні накладки, — швидко відповіла менеджерка, намагаючись заблокувати екран. — Завтра у місті буде занадто багато преси. Тут відкривається великий музичний фестиваль, і... — вона завагалася, — серед почесних гостей заявлений «Вогонь». Його новий альбом знову розриває чарти. Кажуть, він оселився в готелі навпроти.

Софія застигла. Вона не чула цього імені чотири роки. Марк. Він був тут, у Відні. Можливо, повітря, яким вона зараз дихала, вже було отруєне його присутністю. Але її руки, що тримали келих із мінеральною водою, не здригнулися. Чотири роки материнства та самотності загартували її краще за будь-яку швейцарську сталь.

— Нехай, — холодно відрізала вона, розправляючи спідницю своєї чорної шовкової сукні. — «Вогонь» — це лише маркетингове ім'я для мас. У мене є моє життя, мій син і моя музика. Він — це минуле, Хелено. А минуле не має візи до Цюриха.

Вона впевнено розвернулася, щоб піти до зали, але всередині її «ідеальної геометрії» з’явилася перша мікротріщина. Вона знала: Відень занадто тісний для двох стихій. І якщо Марк дізнається про існування Альми Нової, він спалить усе на своєму шляху, щоб дістатися до істини.