20

​Настав день гала-концерту. Філармонія була наповнена "дорослими" — тими самими, які колись називали їхню пристрасть "хобі" та "сміттям". У перших рядах сиділи батьки Софії та батько Марка. Софія бачила їх, і відчула, як її легені стискаються. Це була та сама сцена, де її світ розбився.

​Софія стояла за лаштунками. Вона була в чорній, елегантній сукні, що контрастувала з її крижаною блідістю. Її рука стискала срібний кулон-скрипковий ключ.

​Марк був поруч, одягнений у чорний, класичний костюм, але його татуювання випромінювали його бунт. Він виглядав, як хаос, що прийшов у храм порядку.

​«Я не можу, Марку. Мої ноги... вони не рухаються. Я знову провалюся», — прошепотіла вона, дихаючи важко.

​Марк став перед нею, обличчям до обличчя. Він не став її вмовляти, він став її фундаментом.

​«Дивись на мене, Софіє. Я не твоя ненависть. Я твій захист. Твій страх – це лише шум. А наша музика – це правда. Ти — Лід. Ти можеш закрижанити їх усіх. Але ти зіграєш свою пристрасть. І ми переможемо», — він поцілував її у чоло, як справжній лицар. — «Разом».

​Зазвучала музика, і вони вийшли на сцену.

​Софія Коваль зі своєю скрипкою та Марк Волинський зі своїм портативним мікшером. Це була шокуюча картина для консервативної публіки.

​Марк підійшов до мікрофона. «Ми — Лід і Вогонь. І це — "Симфонія_Залежності"».

​Трек почався з тужливої фортепіанної партії Марка, що символізувала їхню спільну самотність, і перейшов у електронні баси — глибокі та резонансні.

​Настала черга Софії. Її рука тремтіла, але вона подивилася на Марка. Він стояв поруч, його погляд був зосереджений виключно на ній.

​Софія заплющила очі і почала грати. Це була музична сповідь. Вона вклала у свою мелодію всю свою травму, гнів і нову, шалену любов до Марка. Її скрипка була вогненною, вільною, але її ідеальна техніка служила лише пристрасті.

​Коли вона дійшла до кульмінації — тієї частини, де вона провалилася у дитинстві — її голос почав тремтіти. Страх повернувся. Її пальці на мить зупинилися.

​Але Марк цього разу не промовчав. Він збільшив гучність басу. Бас Марка став настільки потужним, що фізично струсонув сцену. Він не дав її страху місця. Він створив навколо неї звукову стіну, в якій вона була захищена.

​Софія зрозуміла його сигнал. Він сказав: "Я буду твоїм фундаментом".

​Вона відкрила очі, усміхнулася — вперше щиро, з любов'ю — і кинулася у музику. Її скрипка зазвучала з такою силою і вогнем, що електронні баси Марка здавалися лише її супроводом. Вона домінувала над хаосом.

​Коли трек закінчився, у залі запанувала абсолютна тиша. Натовп був шокований, приголомшений. Вони не сміялися, вони були підкорені.

​За кілька секунд вибухнули овації. Це була не просто успіх, це була перемога.

​Марк схопив Софію, не звертаючи уваги на публіку, і міцно поцілував її на сцені. Це був поцілунок тріумфу і визнання — перше справжнє, незаперечне підтвердження їхніх почуттів.