12

Наступного дня, рівно о 19:00, Софія переступила поріг «Тремоло». У руках вона стискала футляр для скрипки так міцно, наче це був останній бастіон її оборони. Кожен її нерв був натягнутий до межі. Марк уже чекав. Він окупував їхній столик, розклавши перед собою мікшер, ноутбук та професійний синтезатор.

— Я оплатив оренду залу. Відвідувачів не буде, — Марк коротко кивнув у бік бариста, який байдуже застиг біля стійки. — Тільки ти, я і тиша.

Софія сіла. Вона повільно відкрила футляр, відчуваючи, як повітря в кафе стає густим від передчуття. Це була їхня перша сесія віч-на-віч, без рятівної стіни.

Марк не став провокувати її словами. Він просто натиснув клавішу, і приміщення заповнив мінімалістичний ембієнт — звукова пустка, яку Софія мала заповнити собою. Він наче кинув її в центр порожнього залу і чекав, чи зможе вона встояти.

Вона почала грати. Її смичок викрешував лють, але тепер, під його пильним, майже рентгенівським поглядом, ця емоція ставала іншою. Вона грала для нього, відчуваючи, як його зелені очі невідривно стежать за кожним рухом її пальців, ковзають по її губах, завмирають на ключицях. Він не просто слухав — він поглинав кожну її вібрацію.

Через п'ятнадцять хвилин, коли музика досягла пікового крещендо, двері кафе різко відчинилися. У напівтемряву ввалився чоловік у дорогому, але потертому піджаку. Гліб. Шахрай-промоутер, який пів року тому обіцяв Софії світове визнання, а натомість намагався ошукати її, загнавши в кабальні умови.

— О, Софіє Коваль! Нарешті я тебе вистежив! — Гліб промовив це знущально-голосно. — Ти все ще переховуєшся по забігайлівках? Нам треба серйозно поговорити про наш контракт.

Софія застигла. Смичок завмер у міліметрі від струн. Уся її «стервозна» впевненість розвіялася, залишивши лише налякану «мишку». Вона зблідла, відчуваючи, як знайомий страх перед публічним приниженням паралізує легені. Вона хотіла втекти, розчинитися в тінях кафе.

Марк зреагував миттєво. Він не ставив запитань і не чекав на пояснення. Він просто підвівся — високий, похмурий, у своїй незмінній чорній сорочці. Його постать раптом заповнила весь простір між Софією та небезпекою.

— Ви помилилися дверима, — голос Марка був низьким, як суббас, і сповненим холодної, загрозливої рішучості.

— А ти хто такий? Новий охоронець? Це наша особиста справа...

Марк зробив крок ближче, і його тінь повністю накрила Гліба.

— Я — її продюсер. І її партнер, — Марк вимовив слово «партнер» так вагомо, наче підписував смертний вирок претензіям шахрая. — І я гарантую: якщо ти ще раз наблизишся до цієї жінки, ти матимеш справу з юристами великого лейбла. Якщо ти ще раз вимовиш її ім'я публічно — твій бізнес згорить до ранку. Геть.

У погляді Марка не було тієї емоційної люті, яку бачила Софія за стіною. Там була чиста, крижана влада. Гліб, який звик залякувати беззахисних музиканток, моментально відчув, що перед ним — справжній хижак. Він позадкував і зник за дверима.

Марк повернувся до Софії. Він не торкнувся її, не сказав жодного слова розради. Він просто сів навпроти, і його обличчя знову стало непроникною маскою.

— Продовжуй грати, — тихо наказав він.

Софія дивилася на нього крізь пелену шоку. Її серце калатало, але не від страху, а від усвідомлення: він захистив її. Він використав свій цинізм як щит для неї. Цей вчинок ніяк не вписувався в її категорію «бруду» чи «хаосу».

Вона відчула, як її ненависть дає тріщину, а в порожнечу просочується щось значно небезпечніше — дика симпатія та гірка вдячність. Вона взяла скрипку. Тепер вона грала не лють. Вона грала сумнів, запитання і тихе, ледь чутне каяття за те, що вважала його монстром.