12

​Наступного дня, рівно о 19:00, Софія прийшла до "Тремоло" з футляром для скрипки. Вона була напружена, як струна. Марк уже сидів за їхнім столиком. Перед ним стояв невеликий, але потужний мікшер, ноутбук та професійний синтезатор.

​«Я оплатив оренду залу. Тут не буде відвідувачів, — Марк кивнув на бариста, який сидів за стійкою. — Тільки ти, я і тиша».

​Софія сіла. Вона відкрила футляр. Це була їхня перша сесія віч-на-віч.

​Марк не став провокувати. Він увімкнув нову композицію. Це був не трек, а чиста звукова атмосфера — мінімалістичний ембієнт, що залишав Софії простір для повної імпровізації. Він хотів, щоб вона сама знайшла свою ненависть.

​Софія почала грати. Вона грала свою лють, але тепер, під його пильним поглядом, ця лють ставала самоусвідомленням. Вона грала для нього. І вона бачила, як його зелені очі не відриваються від неї, від смичка, від її губ. Вона знала, що він поглинає кожну її ноту.

​Через п'ятнадцять хвилин, коли музика досягла інтенсивного крещендо, двері кафе різко відчинилися. Увійшов високий, вульгарно одягнений чоловік, який виглядав як шахрай-промоутер, з яким Софія мала неприємний досвід пів року тому. Це був той, хто обіцяв їй "золоті гори", а потім намагався її ошукати.

​«О, Софіє Коваль! Нарешті я тебе знайшов! Ти все ще переховуєшся? Ми маємо поговорити про наш контракт», — він промовив це голосно, знущальним тоном, звертаючись до її болючого страху перед публічним приниженням.

​Софія застигла. Її скрипка опустилася. Її обличчя зблідло, а її "мишача" натура взяла гору. Вона хотіла втекти.

​Марк, який до цього моменту сидів нерухомо, миттєво підвівся.

​Він не запитував, хто це. Він не чекав, що скаже Софія. Він просто підійшов до чоловіка, його 185-сантиметровий зріст і чорна сорочка робили його загрозливим.

​«Ви не маєте до неї жодного відношення», — голос Марка був низьким, як його електронні баси, і сповнений холодної, загрозливої рішучості.

​«А ти хто такий? Її новий охоронець? Це особиста справа...»

​Марк зробив крок ближче, і його тінь нависла над промоутером.

​«Я — її продюсер. І її партнер. І я гарантую, що якщо ти ще раз наблизишся до цієї жінки, ти матимеш справу не з менеджером, а з юристами. І з її музичним лейблом. А він дуже великий. Якщо ти ще раз вимовиш її ім'я публічно, твій бізнес згорить. Геть».

​У його очах не було люті, яку він демонстрував Софії. Була чиста, холодна влада. Чоловік, який звик залякувати "мишок", швидко зрозумів, що натрапив на справжнього хижака. Він позадкував і зник за дверима.

​Марк повернувся до Софії. Він не торкнувся її, не сказав жодного слова розради. Він просто сів навпроти, його обличчя знову стало незворушним.

​«Продовжуй грати», — сказав він тихо.

​Софія дивилася на нього. Її серце шалено калатало, але не від страху, а від шоку. Він захистив її. Він використав усю свою владу і цинізм, щоб уберегти її. Цей вчинок не вписувався в її категорію "бруду" чи "хаосу".

​Вона відчула, як її ненависть змішується з чимось абсолютно новим — довірою і дикою симпатією. Вона взяла скрипку. Тепер вона грала не лють, а сумнів, питання і гірку вдячність.