10

Марк сидів у студії, охоплений важким, пульсуючим гулом у вухах. Він досі чув той тріск — сухий, різкий звук скрипкової струни, що лопнула під тиском нелюдської напруги. Цей звук став для нього фізичним доказом: він переступив межу. Його маніпуляція спрацювала надто добре, і тепер він відчував не тріумф, а дивне, майже хворобливе заціпеніння.

Він підскочив до комп'ютера. Пальці нервово застукали по клавішах. Жодних компромісів. Він замовив найкращий комплект, який тільки можна було знайти — Thomastik Dominant. Це не був жест каяття чи спроба вибачитися. Це було мовчазне визнання її Величності, акт поклоніння перед Майстерністю, яка ледь не спопелила їх обох.

Його студія, зазвичай наповнена енергією бітів, раптом здалася порожньою і стерильною. Без її люті, що просочувалася крізь стіни, музика втратила об'єм. Скрипка Софії вирвала з його електронного хаосу живу, оголену правду, і тепер він усвідомлював із жахом: він більше не може працювати в тиші. Це була залежність у чистому вигляді — гостра, як голка, і невідворотна.

Марк сів за пульт. Його рухи стали повільними, майже ритуальними. Нова композиція народжувалася з емоційної плутанини, з туги, яку він не міг пояснити самому собі. Він назвав файл «Взаємозалежність». Це не був черговий виклик на дуель. Це було прохання. Прохання про її присутність у його розхристаному світі.

Коли кур’єр доставив струни, Марк відправив Софії листа. Він переписував його тричі, стираючи зайві емоції, залишаючи лише сухий, діловий кістяк, за яким ховалося відчайдушне очікування.

Тема: Тільки бізнес. Новий матеріал.

«Софіє. Ти отримала струни. Сподіваюся, вони відповідатимуть твоїй... Майстерності. Я визнаю, що перетнув межу, але ти дала мені музику, яку я шукав. Це був чесний бій. І ти його виграла.

Я надіслав тобі новий файл, "Взаємозалежність". Це не виклик. Це прохання. Після того, як ти закінчиш роботу над ним, мені потрібно, щоб ти вийшла зі своєї квартири. Я не хочу говорити про музику. Мені потрібна лише одна година твого часу на нейтральній території. Гарантую: після цього ми зможемо або припинити нашу співпрацю назавжди, або продовжити на нових умовах. Нам потрібно з'ясувати, що відбувається, коли наша ненависть зустрічається без стіни.

Марк».

Софія дивилася на професійний комплект струн, що лежав на її столі. Сріблясте пакування відбивало холодне світло лампи. Вона відчула, як її залізна гордість, що зазвичай служила їй щитом, почала небезпечно м’якшати. Ці струни... це не було вибаченням хлопчика, який розбив вікно. Це була шана рівному гравцеві.

Вона перечитала лист. «З'ясувати, що відбувається без стіни».

У грудях розлилася гостра, незрозуміла цікавість, змішана з тривогою. Її «ковчег» — її квартира на п’ятому поверсі — раптом здався їй не притулком, а тісною кліткою. Вона звикла до ідеальної порожнечі свого життя, але Марк заповнив цю пустку вогнем. Їй не вистачало його провокацій. Це не була симпатія — боже збав — це була глибинна, майже біологічна необхідність у сильному противнику.

Софія заплющила очі. Усередині неї зіткнулися дві сутності: боязка «мишка», яка благала зачинитися на всі замки, і холодна, розрахункова «стерва», яка жадала остаточного домінування.

Вона взяла скрипку, вправно натягнула нову струну, відчуваючи пальцями її ідеальну пружність. Коли смичок торкнувся срібла, кімнатою розлився чистий, глибокий звук. Вона ввімкнула трек «Взаємозалежність».

Софія знала: щойно вона підхопить його мелодію, вороття не буде. Вона погодиться на зустріч. Вона зруйнує стіну.