1

Софія жила в царстві, відміряному тактом метронома. Її квартира на п'ятому поверсі була її ковчегом, її єдиним притулком. Тут, у тиші, вона могла бути собою: геніальною, але нескінченно боязкою скрипалькою. Вона була «мишкою», що сховалася в нотному аркуші, і цінувала свою тишу понад усе.
Цю тишу зруйнував Марк. Новий сусід приніс із собою какофонію електронних бітів і гуркіт низьких частот, що проникали крізь стіни. Це було не просто дратуюче — це було особисте вторгнення. Його музика була хаосом, що вторгався у її ретельно вибудовану гармонію.
Два дні Софія терпіла, намагаючись заглушити його бас власною музикою. Це була перша неоголошена війна між ними. На третій день вона перейшла до дипломатії. Її рука тремтіла, коли вона виводила першу записку: «Будь ласка, зробіть тихіше. Граю на скрипці. Софія». Вона просунула її під його двері і щосили побігла назад, відчуваючи паніку.
Відповіді не було. Але наступного дня музика знову гриміла, і, здавалося, стала ще гучнішою. Це було нахабне ігнорування. Софія притулилася до стіни, відчуваючи, як у ній народжується люта, пекуча злість.
Вона схопила другу записку і, вже не піклуючись про акуратність, написала великими літерами: «Ви не тільки не вихований, але й безглуздий. Я звернуся до керуючого будинком. Ваша музика — це сміття!»
Вона просунула записку під його двері. Марк, який стояв за дверима, підібрав її і замість гніву відчув шалений ентузіазм. Його музика — сміття? Це був виклик. Він швидко взяв аркуш паперу, зім'яв його і написав:
«СПРОБУЙ. ГРАЄМО ВНОЧІ»
Він кинув цей нахабний виклик під її двері.
Наступного ранку Софія знайшла цю зім'яту записку. Вона була обурена його зарозумілістю, але не могла не визнати: він прийняв її виклик. Він не став вибачатися чи погрожувати, він просто запросив її на поле бою.
Ця ніч була шаленою. Марк увімкнув новий трек — потужний, агресивний, провокуючий. А Софія? Вона грала, вкладаючи в ноти всю свою ненависть до нього, всю злість на його зарозумілість. Це була битва між хаосом і порядком, між електронікою і душею, і вона відчувала, що вона перемагає.
Наступного ранку, коли Софія вийшла з дому, вона знайшла під дверима чистий, професійний конверт. Без записок. Лише її ім'я: «Софії».
Вона відкрила його вдома. Всередині лежав її офіційний договір про оренду. І прямо на ньому було підкреслено її ім'я, її електронна пошта та телефон.
А поруч лежала третя, вже ділова записка: «Я не граю без правил. Або ти зі мною, або я заглушу твою "музику" назавжди. Перевір пошту. Бізнес, Софіє. Тільки бізнес.»
Софія стиснула папери в руці. Він шантажував її, але водночас пропонував співпрацю. Це була найцікавіша і найнебезпечніша гра, яку вона коли-небудь починала.