Стояла на комоді музична скринька зі сріблястою балериною на верхівці. По бокам її були потертості, де-не-де проглядалися подряпини та старий лак. Ніжки вже були замінені у майстра на нові, що не співпадали вирізьбленим малюнком із передньою панеллю. Золотистий ключик трохи хитався з боку в бік, коли його вставляли у щілину. А музика все ще грала, балерина крутилася, коли заводили цей механізм.
Немов маленький молоточок стукав по дзвіночкам, немов маленькі феї співали пісень. Розносилася кімнатою легка мелодія, складена невідомо ким та коли. Дзилинь-дзинь-дзинь, дзилинь-дзинь-дзинь… А танцівниця крутилася, у своєму сяючому вбранні відображаючи весь зовнішній світ.
Реставрація цій скринці може і була потрібна, однак вона могла радувати і без неї. Все ще охайний вигляд, все ще працюючий механізм, ціла балерина, яка крутилася на своєму диску. Однак нечасто її заводили аби послухати, нечасто змахували пил, яким припадало плаття. Вона зачасту просто стояла, наспівуючи сама собі власну мелодію.
Як одного разу прийшли гості. Якість діти, жінки, чоловіки. Всі про щось говорили, навіть скриньку завели. Та так вона сподобалася гостям, що вони заводили її ледь не кожну чверть години. Барабанчик у середині крутився, вдаряючи своїми виступами по металевих язичках, балерина без упину крутилася, насолоджуючись цією увагою. Як же давно вона так не танцювала, як же давно ніхто не прислухався до її нот. Запитали про майстра, про автора композиції, про модельку танцівниці. А балерина все танцювала, не маючи змоги зупинитись. Як ось пролунала пропозиція придбати цю дрібничку.
У статуетки аж очі загорілися, у барабанчика в середині аж метал заблищав. Її будуть слухати, вона не буде припадати пилом, а стоятиме десь на видному місці і регулярно танцюватиме.
Хазяйка вагалася. Все ж, ці гості не були їй рідними, а скриньку віддавати не хотілося. Можливо, вона нагадувала про щось, або була сама по собі дуже цінна – срібляста танцівниця не дуже про це замислювалася. Вона вже марила про той новий дім, де її плекатимуть день і ніч. Одна пропозиція придбати, друга, третя… Одна сума, друга, третя… Власниця із сумнівом протягнула цим людям скриньку. Все ж був у її серці неспокій, але скрутне становище, непогані гроші…
Балерина перебралася у новий дім. Її поставили на видне місце, поруч поклали ключик, протерли від пилу, змазали механізм, підкрутили ніжку, яка трохи розбовталася, і завели. Танцівниця закружляла, як у перший раз. Так легко, невимушено і м’яко, що здавалося усе життя в неї попереду. Ціла вічність цих нових власників, які будуть її слухати ледь не щодня. Вони нахвалювали її фігурку, від чого балерина таємно червоніла, прислухалися до кожного зведення пружини, а діти навіть кружляли поруч, наслідуючи танцівницю під цю легку мелодію.
«Більше ніякого пилу! - сяяла статуетка від радості. – Ніяких тижнів тиші! Тільки музика! І танці, танці, танці!»
Минула хазяйка теж думала, що все це на краще – нові власники, ніби, піклувалися про її скриньку, любили її та слухали. Ще і грошей дали. Усі були задоволені.
Пройшов тиждень – скринькою все ще захоплювалися, заслуховуючи її музику до дір. Пройшов другий – щастя та новизна покупки дещо спала, однак скриньку все ще заводили щодня, милуючись її красою. Третій – механізм, що рухав балерину, почав скреготати. Була зібрана уся сім’я, танцівницю зняли, роздивилися той диск, декілька разів завели, зморщуючи обличчя від цього скреготу та скрипу. Змастили щілину, під диском, та покрутили скриньку в усі сторони, аби рідина точно затекла куди треба. Скрегіт не пройшов. Важко видихнули та вирішили потім якось розібратися. Поставили балерину і відправили скриньку на її місце. Пройшов день, два, три, протягом яких її заводили, перевіряючи, чи скрегіт все ще є, як одного разу сторонній звук пропав. Танцівниця знову радісно кружляла, а легка мелодія її супроводжувала. Нові власники тільки тішилися цьому.
Минув місяць. Лоск покупки остаточно зник, композицію вже знали по нотах, заводили скриньку все рідше. То раз на пару днів покрутиться вона хвилину, то бувало хтось зайде давнішній та послухає її годину. От припала балерина вже тонким прошарком пилу, але її радість не зникала. Один з нових власників зацікавився балетом, знайшов композитора тієї музики та наспівував собі найпопулярніших пісень. Хтось з дітей кружляв у танці, дорослі дивилися у інтернеті схожі скриньки. Раділа танцівниця, що так змінила чиєсь життя. Всі здавалися щасливі, радісні, живі.
Але гіркота поселилася у її серці, коли той, хто її любив більше за інших, сказав, що полюбляє мелодії «на три ноти».
«На три ноти?» - знітилася фігурка. – «Хіба моя музика така проста? Адже тут є гармонійний тон, хроматизмів пару… Так, моя мелодія легка, але хіба в ній лиш три ноти…?» Можливо, це було сказано не про неї, однак той захват, заслуховування цієї композиції до дір… Усе наводило на думку, що все ж, ці люди вважають її мелодію складену з «трьох нот».
Ще і те маленьке плаття, яке наділи на балерину діти. Вся сім’я тішилася новому образу, ніби не помічаючи, що тверда пачка пасувала танцівниці значно більше, аніж ця сучасна сукня, яка на ній зовсім не сиділа.
Все це наводило статуетку на сумнівну думку, а чи у правильне місце вона попала. Її слухали, нею захоплювалися, як от вже майже не заводять, залишаючи припадати пилом. Ключик завжди лежав поруч, балерина постійно була готова танцювати, однак, чи набридла новим власникам вже знайома мелодія, або сам образ балерини перестав бути цікавим, але статуетка стояла нерухомою по декілька днів.
«А вони розуміють мою цінність? – закралося в думках у танцівниці. – Про що моя мелодія, хто мій майстер та які деталі заховані у скринці? Що мій механізм вразливий, аби його так довго не заводили… Я можу поржавіти…»
Однак не думали нові власники про мастило, про те, аби навідати майстра та все ж дізнатися чого тоді скреготів диск під балериною. Статуетка була лиш статуеткою, що радувала око.