Розділ V Гра "хто дурачок?"

Нічого не снилося Юрі, коли він заснув, як він думав, уві сні. Ні кошмару, ні чогось хорошого, лише чорний екран! Думаю кожному таке снилося. В такому сні ні звуків, ні рухів, нічого. Відчуття, що навіть час тоді не йде. Зразу заснув, побачив цей сон десь так хвилину, і зразу ранок! Він такі сни не любить. Краще навіть кошмари!

Прокинувся Юра, і чує під руками що там нарешті не земля, в ліжко. Знаєте, після холодної землі навіть підлога краще! А тут ліжко, це взагалі чудово. І тепло, і м'яко. Навіть не хочеться вставати після холодної трави! Ну і якщо це все був сон, то Юра встає рано, отож до школи ще не треба.

І ось він відчуває, що щось в нього виривають з-під пазухи. І відкриває він очі, а не в своїй він кімнаті! І коли ж той сон нарешті закінчиться?! В кімната навколо нього спокійна, чиста. Шафа стоїть, біля вікна столик. Такий інтер'єр десь століття 19, ну або початку 20. Перевернувся на бік, і побачив біля ліжка свого таку особу, що зовнішність підходила б під опис персонажа з якось там іноземного серіалу чи фільму — "російський росіянин з Росії". Голубоокий високий блондин, напевно десь так ростом метр сімдесят п'ять, може трохи більше або менше. І лице таке овальне, можна сказати що ідеальне. Навіть міміка як в тих акторів, правда! А тримав він в руках термометр, звичайно ж не такий як тепер, електронний, в старий звичайний термометр.

　 — Тридцять шість і шість… — говорив незнайомий, поки що, з Юрою хлопець, дивлячись на той термометр.

　 — У мене? — Юра звичайно зразу зрозумів що таке не треба було й питатися, але тільки після того, як сказав це.

　 — Та ясно що не в мене! — Він відклав річ в своїх руках в скляний чохол. — Йой, я Янь, як тебе звати скажи?

　 — Зрозуміло, Яне, а мене звати Юра. — Юра вже сів на ліжку, ато людина до нього говорить, най він хоча би сяде.

　 — Янь, а не Ян. Але то в так вже не важливо, і так ясно що до мене говорять. — Янь пішов до шафи щоб покласти вверх на неї термометр. — Краще скажи мені, чого ти в лісі спав?

　 — Та бо я, розумієш, спершу був в школі, потім мені друг, Коля го звати, сказав би ми пішли разом до закинутого будинку. Там значить я його жду, жду а немає. А потім я пішов до того будинку, там всюди іно сміття, розумієш? І я там так тлумився скакав, повидів дзеркало, а я в то дзеркало подивився і мене туди засмоктало, так я туди потрапив! — Юрі подобається говорити і махати руками, так в нього відчуття ніби він пояснює щось дуже розумне і важливе.

　 — Ага... Школа, Коля... Закинутий будинок.. Дзеркало засмоктало?… — Янь дивився на того кого він притягнув додому з лісу.

　 — Ну! Я би тож в шоці був як-... — Хлопець вже хотів далі розказувати, але поклали йому на лоба руку. Може до пахів ще не дійшло тепло? — Та що ти мене мацаєш?! — Юра забрав його руку з своєї голови. — Та я правду кажу!

　 — Та ти що дурачок?! — Сів "рятувальник" біля "врятованого". — Ти хоч чуєш, що ти мелеш? Яке тебе дзеркало засмоктало?! Та навіть я за тебе вищий і не засмокчу тебе!

　 — Я дурачок?! — Знову почав махати руками, так ж набагато легше говорити! — Та я тобі всю правду кажу! І взагалі в чого би ти мав мене засмоктати?

　 — Так, ти! — Спочатку відповів, а після задумався. — Я просто перше що придумав сказав. Але ти правда якусь дурню говориш!

　 — Та то все правда! — Далі вів своє Юра.

　 — Та добре! — Вже змирився Янь, а то той би його вже хотів набити. — В мене для тебе три варіанти: ти напився, ти збожеволів, я збожеволів і ти мої галюцинації! Ну а четвертий варіант що ти правду кажеш але я в нього найменше віру! Якийсь ти дурачок чесно!

　 — І далі я дурачок! — Схрестив руки на грудях Юра. — Зрозуміло ж що я кажу лише правду!

　 — Йой добре! — Вже встав Янь з ліжка і пішов до вікна, і сперся ліктями на нього. — Але обясни чо ти так виглядаєш хоча би.

　 — Як?

　 — Ну... Ось так! — Обернувся Янь, і почав показувати руками на собі і Юрову шавелюру, і Юрові очі, і одежу.

　 — Та то так модно! — Всплеснув Юра в долоні. — Ну волосся та, я собі його малюю, а так у мене чорне!

　 — І цей ще каже що не дурачок. — Сперся другий назад на підвіконня.

　 — Та що ти іно дурачок і дурачок! — Підійшов Юра до Яня. — І взагалі на що ти там дивиш-… — У нього очі майже з орбіт аж повилазили! тут як в тому лісі: всі чоловіки так виглядають як Янь цей, в всі жінки трохи інакше, але теж однакові!

　 — Що таке? — Другий же до такого звик бо бачив це кожен день.

Юра говорити не міг! Навіть одягнені всі однаково! І будинки як скопіювали! А ще… Сніг! Справжній сніг! Але ж як так?! У Юри в світі була ще весна!

　 — Ало? — Помахав Янь перед очима Юри би привернути увагу меншого. — Що, все-таки дурачок?

　 — Сам ти дурачок! — Відволікся патлатий.

　 — Далі ти за своє! — Інший вже зрозумів, що того не переконати що він дурачок. — Добре, кажи що хочеш. Зараз я дам тобі щось переодягнутися, ато мене як з тобою таким зловлять то і мені капець, і тобі, в потім дам тобі щось їсти…

　 — А у вас тут що, як у СРСР? — Це було перше що прийшло Юрі в голову: у них тут СРСР!

　 — Що то таке? — Запитався спочатку Янь, але потім закрив другому рукою рота. — Або краще не кажи, зробиш з мене такого самого, як ти, дурачка!

Юра спочатку пручався, напевно хотів знову доводити, що він не дурачок! Але все-таки передумав, що якщо його викине цей Янь, так йому ніхто не допоможе повернутися додому! І тому Юра слухався другого.