Розділ IV Ліс однакових дерев

Юра відчував, що в нього дуже болить голова. І те, що він нібито дуже довго спав. Юра думав що все це йому наснилося. І те що сьогодні в школі він говорив з Оленою Михайлівною Про Романа Мстиславовича... Про Галицько-Волинське князівство... Йой! Вони і так всі вже давно помирали!.. А потім те як він думав про те що він не такий... Ну як завжди... А далі Коля... З тим закинутим будинком... І з тим що він справжній пацан... А потім як він впав на нього разом з партою... І те як він після школи писав алгебру і геометрію... Пішов до того закинутого будинку... І ті шприци... Туалетний столик... Дзеркало...

　 — О господи... — Юра ледь сів на, як він думав, ліжку. — Таке дурне наснилося!

Аж ось він розплющив очі. І тоді він побачив не свою кімнату, в сидів він не на ліжку в на землі. Тут холодно.

　 — Як... Так то?.. — Він швидко піднявся. Це ж неможливо! Як він міг з міста потрапити в ліс!

Навколо нього було безліч дерев! Кожне високе... Широке... Одинакові! Навіть гілки на кожному дереві одинакові! Вони всі ростуть ніби в шахматному порядку. Це дуже дивно... Ніби спеціально так висадили! Але... Хіба можливо так висадити дерева? Щоб всі були однаковими... Юра протер очі. Все досі таке! Юра піднявся. Зараз все ще день. Але, якщо він був біля закинутого о п'ятій вечора... Пішов всередину через там... Пів години... А знайшов те дзеркало десь ближче до шостої... Щоб з міста він потрапив сюди знадобилося б ще більше часу. Отже скоро стемніє! Що ж робити?!

Юра знову поглянув навколо себе. Може це якийсь дурний сон? Він не хотів це визнавати, але... Йому страшно. Як і було б будь-якій іншій людині його віку, або ж все-таки дитині.

Ну і звичайно ж не заїкався б, якби не був в такому стані зараз. Юра не знав куди йти, оскільки кожне дерево було однаковим, нічим один від одного не відрізнялося. Єдина що він зрозумів: це якісь хвойні дерева... Чи значить це, що він в тайзі? Від цього в Юри лише більше починала боліти голова, а страх ставав більшим.

І йде він вперед, а лише більше болить голова, ніби нічого не змінюється, а енергія тратиться. Ніби на місці ходить, або кругами. Це як дежавю. Ніби ти ніколи тут не був, в місце таке знайоме.

Здавалося що тут можна було збожеволіти, навіть різне гілля і трави мохи були одинакові, одинаково розставлені!

Юра так пройшов десь, якщо в колах то 5. Досі все однакове! Ніяких відмінностей! Жодної!

І зупинився він. Сперся на найближче дерево і вголос думав:

　 — То все, напевно, дуже дурний сон! — подивився він собі на руки. — Але кажуть що якщо такий є сон, то треба заснути уві сні, і прокинешся вже в реальності... — Звичайно ж, він в це дуже сильно не вірив, але з безвиході намагався переконати себе, що все це сон. Чи я це вже вдруге пишу?

Отож сів він все ще спираючись на дерево, і почав уявляти як він проходить майнкрафт. Може це дурний спосіб швидше заснути, але дієвий. До того як він встигне в думках зробити верстак вже засне...

І так і було.