Розділ II. Поважна причина про яку ніхто не має знати

ПС. В творі репліки деяких персонажів важкі для читання, це так, щоб суржик виглядав на письмі найближче до його звучання у мові.

Стоїть Юра перед під'їздом того будинку, а другого нема й нема! Ну хто ж міг подумати, що Колька, такий, здавалося ж, високий хлопець, ну вчиться трішки погано, сам запропонує, але, навіть запізнившись на 20... Ні, уже на 25 хвилин, все-таки не прийде. Але насправді...

Вже стоїть на порозі квартири, взувається, думає йти, аж ось:

　— Коля! — Чути з кухні від мами, колишньої великої піонерки! — Ти куда нагладівся?

　— Гуляти! — Вже почав прискорюватися Микола, бо як взнає мама що він йде на заброшку, то не пустить, а тоді перед Юрою стидно!

　 — І з ким ти зібрався гулять?

　 — З Юрою, той що з мого класу.

　 — З тим нєфорьонком бєлабрисим? — по голосу було чутно що вона сквацялася, тому що не є Юра тим ідеалом друга, якого би мав мати її синочок! — Ну ладно. Іди.

І думав вже Коля, що все буде добре, але...

　 — Зачекай, дорога моя мамо, а чи знаєш ти де вони будуть гуляти? — Почути це вже було як зустріти вчителя на канікулах: неочікувано і страшно. Все! Тепер мама його не пустить! І це саме через Костю!

　 — А і правда, Коленька, а где ви гуляти будете? — Але цього друг нашого героя так це не залише!

　 — Мамо, а давай ми так зробимо: я тобі скажу куди я піду гуляти, але ти мене пустиш куди б я не пішов! Але я в замін дам тобі дуже інтересну інформацію! — І дивився він на свого брата старшого. Звичайно ж, він не надіявся на те, що мама його пустить. Тонеш сам – топи ще другого!

　 — Какую інформацію інтересну? — Подивилася мама на своїх дітей, — Та давай, буде що буде.

　 — Ну та, мамо, та що му вірити!.. — Вже стало Кості, хоч і є йому цілих 14 років, страшно! Бо навіть якщо мама і бити не буде, так мозок промиє хлоркою і дротиком, що буде так сильно скрипіти, аж вуха боліти! — Ти хоч знаєш куда він йде?! В на заброшку він йде!

　 — Куда куда він йде?! — Вже нахмурилася колишня піонерка і подивилася на Колю.

　 — А-а.. А оцей куре! — І кинув пальця на старшого.

　 — ШО ШО ВІН РОБЕ?! — Вже голосно почала мама.

　 — Мамо, ну т-та що ти му віриш, та він так.. — і з цього моменту ясно: світ це таке місце, де одна собака їсть іншу, треба захищатися щосили, щоб тебе не з'їли! — Він так підозри від себе відкидає!

　 — Підозри від себе відкидає?! — Роздратовано кидала слова мати, та як би вона знала! Та як вона таке допустила! Щоб її діти таке витворяли!

　 — Ну та так, канєшно, — і зразу поліз рукою закривати рот меншому! — та вони там напевно будуть пити з алкашами, вікна бити!

　 — А ти сам на балконі курити будеш? — Ледь як зміг вимовити Коля, відтягуючи руки старщого.

　 — Та заткнися-.. — Все ще намагався захистити себе старший.

　 — Костя, ну ка руки проч. — Ось це початок кінця! І не міг же син не слухати матері, забрав руки з рота меншого. — Говори, говори...

І так воно почалося, а вийшло так, що того не пустили гуляти в у іншого забрали його улюблений фіолетовий вейпік.

І ось сидять вони обоє, у обох і телефони ще забрали!

　 — Ну шо ти, мєлкий? — подивився старший на Миколу.

　 — Що хоч? — Той був як помідор: надувся, начервонівся.

　 — Що ти на мене обідився, пузотряс? — Поплескав Костя меншого по плечі. — Та не ображайся, що б ти без мене робив? Хто б тобі контрольні вчив списувати, хто б тебе навчив придумувати відмазки, га?

　 — А тебе ніхто не вчив, во і я би сам навчився.

　 — Ти би не навчився в тебе не той рівень Айкью. — Але все-таки відмахнувся Костя і сказав — Ну добре, Коля. Мир? — Простягнув меншому руку.

　 — Мир. — І потиснули вони руки.

　 — Так... Ну телячі ніжності телятам... А ти не бачив де мама мій вейпік сховала?