Розділ I Це почалося зі школи і Колі

Двадцять по дванадцятій. Закінчився четвертий урок. Сьогодні це була історія України. І який же учень любить такий предмет? Цілі 45 хвилин сидиш, і слухаєш як вчитель щоб розказує. І щось таке каже, що ти того нічого не розумієш, сама лише в тому "Санта Барбара" і незрозумілі дати які були ще років так в 100 разів більше за наш вік! І принишкуєш ти так, а потім тебе Олена Миколаївна: "В якому році відбулася битва що закодована в даному ребусі який я тільки що придумала і написала на дошці, який був полководець, що по середині серед всіх полководців, що були у війську тієї країни, що перемогла, і в скільки років він хворів на таку хворобу як свинка?" І ти думаєш, що тобі казати? Скажеш що не почув, скаже що "Глухе в своїх телефонах!", "Деградація української нації!" і всіляке таке. Скажеш що не знаєш, та то різниця є в тому не велика. І лишається тобі два варіанти: складати свою історію або чекати поки хтось вже другий скаже. А Юра не такий. Йому все нормально: і історія, і література, та всі йому предмети так. Одного разу його спитали, чому він вчить кожен урок, в той сказав: "А чого би і нє? Що якщо колись я потраплю в голодні ігри, і там мені скажуть: "Якщо ти знаєш коли утворилася Галицько-Волинська держава ми тебе відпустимо" — і я скажу і мені буде ваще кайф всьо, а решта будуть "о ні чому я не вчив історію України, мені ж казала Олена Михайлівна щоб я вчив!"". І вось Юра за таким принципом і жиє, так цей принцип і називається "а чого би і нє"! Але друзів сильно Юра не має. Ну а кого він має з друзів? Коля — так він його рідко коли кличе гуляти, мало коли говорить, шкільний бо ж він друг! А зі школи друзі всі такі, в тим більше з класу: ти їм друг, як щось написати, як щось помогти, в так, поза школою вони тебе не дуже і знають. Може то є трішечки і грубе висловлювання, але чесне? Чесне. Але ще кажуть "Про вовка — промовка", або простіше "Згадав гімно — засмерділо".

— Ну що ти, Юра, файно тобі на уроці є, в мені не дуже так знаєш.. — А ще він має таку не дуже стандартну звичку: коли починає з другом розмову на перерві, сідає тому на парту! Іноді навіть прямо перед лицем, але щось йому скажеш так ти "нєженка".

— Ну, ніц вона мене вже нині не чіпала бо вчора їй за вас цілий параграф розказав, друже мій високий і не дуже такий вільний. — Микола на кілька сантиметрів вищий, ну бо то так і є. А про не дуже такий вільний то значить таке: дуже той від мами залежить, часто його сварить. В сварити його можна по причинах різних: і тому що він нечемний, і бо вчитися не хоче, і бо лазая Бог зна де, і бо хєрньою страждає.

— Ти, мій друже мацьонький патлатий, міг би цього разу як того разу, не пам'ятаю який то був предмет: "Ви не маєте права казати мені "Юра мовчи!" Я маю право на свободу слова!" І зачати балакати їй казку, а то я думав що то на мене вже черга йде! — І був би Юра трішки спокійніше сидів, вже би на землю з тим кріслом, і партою і з тим всім взагалі, впав бо той Коля як собі спре руку на голову другому, так і цілий вже тягнеться.

— А сьогодні я права... Не мав. — доводилося ж захистити себе від небезпечного придавлення тілом масою понад 57 кілограмів! Мусів Юра забрати руку з голови своєї!

— Нічого, я тобі надаю право, як мінімум на наступний такий урок! — Все-таки більше руку на голову він не клав. Ну, як мінімум поки що. — Але тут, знаєш, в мене є інша з тобою ідея.

— Ну і яку ти маєш ідею? — Хоч і знав Юра, що той зараз покличе його кудись гуляти чи щось таке подібне, але спиратися треба ж! Ну, для "прілічія"!

— В сьогодні ми з тобою після уроків підемо знаєш куди? А на заброшку! Ну взагалі я ще мав своїх покликати, а мої не хотіли!

— Ну а чого би і нє я кажу, а що там робити будемо? — Юра і собі вже сперся на стіл ліктем.

— В во хєрньою страдати: вікна бити, двері вибивати, на псів гавкати!

— Дуже цікаві заняття, друже мій високий і не дуже такий вільний, в на котру годину зустрінемося і коло якої заброшки?

— Та, коло тої що вона горіла вже разів пару, а зустрінемося.. ну давай година там п'ята. — І вже було видно що радісний Коля, бо інші з ним йти туди не хотіли, бо там алкаші всякі і бомжі тільки лазають.

— Та давай, бо що буду дома сам робити, а так хоч хєрньою пострадаємо. — І простягнув Юра руку би потиснути.

— Во ти справжній пацан, Юра! Не то що ті сикуни! — і зразу обома руками взяв руку Юри.

Та і так Микола руками їхніми тріс, що було лише голосне "Гуп!" І бачив клас таку картину: патлатий на підлозі, квацяється, над ним парта йому ще на живіт тисне, в ще на ньому і Коля сидить, від шоку і незграбності картини сміється.