12. Я — Ваша раба навіки

Пригальмувавши на стоянці продюсерського центру Божинський повернувся до Олександри, яка втиснулася в крісло і слова не могла промовити. Як кивнула в знак згоди на його питання про гру, наче заціпило. Єдине, на що її вистачило — відмовитися піднятися зі Святославом на квартиру, обравши очікування в машині.

Чоловік спершу сумнівався, страхаючись, що дівчисько знову щось утне. Але прикинувши, що із закритої території житлового комплексу та заблокованої автівки нікуди не подінеться, майже із чистою совістю відправився додому. Хоча спокій був недовгим, замість того, щоби неквапливо прийняти душ, випити вдома кави, продюсеру довелося поспіхом переодягатися та бігти назад, бо мало що… За Санею не стане і вікно вибити, щоб втекти.

На подив знайшов пацанку в тому ж положенні, у якому залишив. Так вона просиділа і весь шлях до офісу. Дивно було спостерігати її такою… мовчазною. Звісно, Славко мало знайомий із дівчиськом, але за недовгий час спілкування про Олександру Добридень склалося враження, як про бойову та впевнену в собі панянку. Зазвичай їй пальця в рота не клади, а тут сама на себе не схожа.

— Сань, ходімо? — покликав, виводячи зі ступору.

Вийшло так собі. Мала кивнула, але із місця не зрушила, очей від приладової панелі перед собою не відвела. Від Божинського не сховалося, як міцніше стиснула в руці пакет із пирогами.

— Щось не так? — обережно торкнувся тонкої долоньки.

Цей жест отримав ефект розірваної вибухівки. Дівчисько відсмикнулося та повернуло до нього абсолютно нажахане обличчя та ледь чутно пролепетало:

— Може, ну його? Га, дядь? Яка з мене зірка, справді?

— Сань ти що, боїшся? — миттєва здогадка осліпила свідомість.

— Не те щоби боюся, але не знаю, як буду в усе це вливатися, — заторохтіла, плутаючись у словах. — На мене всі налетять, почнуть смикати в різні сторони, щось очікувати, вимагати. Раптом я нікому не сподобаюся? Одна справа давати концерти вдома в Нахалівці, бабусиним подругам, зовсім інша — ганьбитися на всю країну.

Божинський завис. До останнього гадав, що із цією дівчиною будуть проблеми іншого розряду. Точно не розраховував, що вона в останню мить почне давати задню. Це було так не схоже на Олександру.

Продюсеру траплялися різні зірки. Багато з них спочатку корчили із себе недоторок, а потім так розкривалися, що йому, досвідченому дорослому чоловіку, варто було соромитися. Мір’ям і та на першому прослуховуванні примудрилася безстидно роздягнутися. Але отака Саня, щоб спочатку перла, як навіжена, а потім стидалася, траплялася вперше.

— Серйозно? — Святослав не вгадав нічого краще, аніж із насмішкою натиснути на малу. — Олександра Добридень, яка два дні тому безстрашно кинулася під автівку та напрошувалася додому до незнайомця раптом засоромилася?

Працюючи з абсолютно різними людьми Божинський навчився розбиратися в психології. Усвідомлював, що жалість чи вмовляння не подіють на Саню, або дадуть зворотній ефект, а звична їй манера спілкування мала спрацювати та вивести на адекватний контакт.

— По факту, я знала, хто Ви, — повернувшись до продюсера спопелила поглядом. Ще не зовсім увімкнулася, але здорове роздратування прокинулося. Уже добре. — Їх я не знаю. Там купа людей, усі минулого разу дивилися на мене, як на пусте місце. Отой Ваш дивний Борюсик. Уляна, у якої на обличчі написано, що ціни собі не складе. Боюся уявити, як вони витріщатимуться, коли скажете, що будете мене продюсувати. Зуб даю, будуть всміхатися в обличчя, а за спиною пліткувати.

— Тебе реально хвилюють плітки? Люди пліткують скрізь та всюди, навіть у твоєму селі.

Святослав заплутався і не розумів, Олександра серйозно переймалася через його підлеглих, чи вчергове водила кругом пальця? Останнє в малої виходило прекрасно, пересвідчився неодноразово. Але зараз, ловлячи розгублений погляд, майже не сумнівався в щирості. Якщо і грала, доволі талановито та переконливо.

— Але там я звикла! — завзято заперечила. — І вони це роблять не зі зла, а тут… — закусила губу, відвернулася.

— Сань, подивися на мене, — спокійно попрохав.

Мала не піддалася, втупившись у бокове скло та шмигнувши носом. Гучно зітхнув, потягнувся до дівчини, піймав за підборіддя, повернув до себе та втовкмачив, як нетямовитій дитині:

— Послухай сюди уважно — ти дуже талановита дівчинка. Це тобі каже людина, яка на своєму віці надивилася на таких талантів із лишком. Багато з них здувалися при записі першого синглу, бо не тягнули морально та виявлялися не достатньо голосистими, як здавалося напочатку.

— А якщо я теж при записі виявлюся нездарою? — надувши губи ледь чутно перепитала.

— Сань, мені з лишком вистачило тих двох пісень, щоби зрозуміти, на що ти здатна. Також я бачу неабиякий внутрішній стрижень і впевнений, що за гарного продюсування, а це я тобі гарантую, ти покажеш усім. А поки зберись, і… — примружився, пересилюючи сам себе, — не вірю, що говорю це, але поки залишайся собою.

Олександра декілька секунд переварювала отриману інформацію перш ніж хитро усміхнутися та самовпевнено приголомшити:

— Повірили, дядь? — клацнула пальцем тепер уже перед остовпілим чоловіком. — Та все ок. Я просто перевіряла, наскільки Ви оцінили мій талант. Так-то я в собі впевнена. Подібну мені ще спробуйте знайти. Йдемо покажемо цим снобам, хто тепер тут головна зірка.