11. Готова до гри?

Святослав прокинувся від жіночих голосів за стіною. Розплющивши очі не одразу зрозумів, де знаходився. Останні років десять дозволяв собі ночувати за межами власної квартири, коли їздив у справах. Навіть маючи особисті стосунки завжди на ніч повертався додому.

Божинський роззирнувся, на мить здалося, що потрапив у минуле: навколишній інтер’єр добряче нагадував бабчину хату в селі, куди його відправляли дитинством, але кімната була чистою та затишною. Розтер заспане обличчя, звісив ноги на підлогу. З того, як боліли боки від пружин дивану, що добряче давили, прийшло усвідомлення, що трапилося напередодні. Втім, усвідомлення прийшло разом із дзвінким скриком Олександри прямо над вухом:

— Доброго ранку, дядь! Як спалося?

Обернувся, стрічаючись очима із дівчиною. Хитро всміхаючись вона застигла посеред вітальні. В одній руці тримала чашку з гарячим напоєм, що парував та розносив кімнатою приємні кавові аромати, а в іншій… його сорочку. Тільки зараз дійшло, що спав напівголим. Це що за новини такі?

— Ловіть, — певно, погляд Божинського був надто красномовним, бо жбурляючи в нього одяг Саня пояснила: — Бог чистоти, який щоденно клює бабусі мозок, учора не витримав напруги від жахливої кавової плями, тому вона трішки запрала, щоб не виглядав, як бомжик. Усе ж продюсер, несолідно ходити запацьканим поросям.

Нахмуривши брови Святослав розвернув ідеально вигладжену сорочку, розглядаючи місце, де мала бути пляма, але її не було, навіть слідів не лишилося. Можливо, якщо придивитися, виглядала не ідеально білосніжно, як перш, але брудом не впадала в око. Це занепокоєння та турбота були зайвими, але, безсумнівно, приємними. Втім, до офісу планував заїхати додому переодягнутися, щоб нікому з підлеглих у голову не прийшло, що шеф ночував поза межами дому.

Пробурмотівши під носа «Дякую» Божинський схопився, щоби одягнутися. Уже застібаючи ґудзики зиркнув на Олександру, яка відвела очі, втупившись у вікно та мугикаючи якусь мелодію під носа.

Невже соромитися вміла? Чи напівоголених чоловіків ніколи не стрічала? Тоді нехай подякує, що продюсер у штанах спав. Нічого, у шоубізнесі швидко минеться та сором’язливість. Аби зухвалість нікуди не поділася, вона Сані точно знадобиться.

— Це мені? — покінчивши з одягом Слава привернув до себе увагу, вказавши на чашку в руках дівчини.

— Так. Ні, — загубилася у відповідях. — Приходьте на кухню, там сніданок готовий.

— Нам уже час виїжджати, — зиркнув на наручного годинника, який показував пів на сьому ранку. Саме встигнуть змотатися на квартиру.

— Ні, без сніданку та напуття на доріжку бабуся не відпустить, — сьорбнувши кави затараторила: — Бабуся від Вас, до речі, у захваті. Боюся уявити, як Ви вчора її розважали, доки я спала. Та й за пів години має приїхати Митрофан на тракторі, щоб витягнути Вашу машину до асфальтованої дороги, бо так не проїхати, рівень багнюки сьогодні зашкалює.

— Твоя бабуся змусила мене дивитися серіал, — пропустивши все інше мимо нащось виправдався Святослав. Не подобалося йому, як Саня і тут знаходила приводи, щоби підколоти.

Замість відповіді дівчина хіхікнула, ховаючи обличчя за чашкою, відвернулася та пострибала на одній нозі на кухню. Божинський теж розсміявся.

Перш вважав, що абсурдніше ситуації, аніж ночувати в домі коханця своєї колишньої дівчини не могло бути. А ні, помилився. Не менш абсурдним виявилося зостатися в дівчиська, про появу у своєму житті якої ще вчора шкодував. У старенькому будинку, без нормального ремонту і з меблями радянських часів, на одному із яскравих представників яких довелося спати.

Верхом маразму стало інше. Тільки-но погодився на умови Олександри, у тому числі залишитися до ранку в цій глушини, дівчисько, пославшись на погане самопочуття та бажання виспатися, пошкандибало до себе в кімнату, залишивши чоловіка в компанії бабці та великої плазми, яка виявилася найбільшою цінністю в домі.

Оскільки час був ранній, баба Зіна весь вечір залипала в абсолютно безглуздий турецький серіал, одна серія якого тривала не багато й не мало, а довжиною в повноцінний фільм. Продюсеру не залишалося нічого, окрім сидіти поруч із нею та теж вирячатися в блакитний екран, бо навіть мобільний інтернет у цій цивілізаційній прогалині був паршивим, а до пароля вай-фай мала не дала доступу.

— Святославчику, як спалося? — ледь переступив поріг невеликої кухні сполошилася бабуся.

— Нормально, — односкладно відмахнувся, розминаючи шию.

— Сподіваюся, я тобі не дуже заважала, коли пироги місила? Ти сідай, сідай, — вказала на стілець.

Чоловік здивовано подивився на Олександру, яка вже влаштувалася за столом і навертала здобу. Перевів погляд до миски з горою теплих пиріжків. Враховуючи годину на зараз боявся уявити, о котрій прокинулася бабця, щоби приготувати їх.

— Це зайве, — обережно визнав, коли старенька налила свіжозвареної кави, варто зазначити, не розчинної, та підсунула тарілку, накладаючи пиріжків. — Не варто було турбуватися через мене. Із сорочкою теж.

— Ой, миленький, хто ж про тебе ще подбає, — бабця потріпала його по голові, здиблюючи волосся, яке й без того стирчало в різні сторони, ласкаво усміхнулася — Я мала якось компенсувати вчорашню картоплю, бо подумав, мабуть, що баба зовсім немічна й мене нічого, окрім серіалів, не цікавить.