7. Піддослідний кролик

— Ні! І ще раз ні! Ви що, здуріли?! Я не буду таким займатися! Навіть не просіть! Чухня якась! — плигаючи на одній нозі кабінетом вередувала Олександра, толком не дослухавши задум Уляни. Хоча з почутої частини задум, дійсно, був таким собі. — Та Йосип драний! — мало не падаючи вилаялася.

Святослав стояв, спершись об стіл та склавши руки на грудях, і спостерігав, як пацанка жестикулювала та ганялася (наскільки можна ганятися на одній нозі) за бордом, до котрого варто нахилитися і він постійно кудись котився. Обурення Божинського було не таким явним, як у малої, але пропозиція піарниці ентузіазму не викликала. Продюсер завжди вітав шалені та оригінальні ідеї, коли вони стосувалися творчого процесу, а не особистих справ.

За що Уляні гроші платить? Це ж треба до такого додуматися! Найбезглуздіша рекомендація з усіх, які коли-небудь озвучувала. Чи в дівчини почуття гумору прокинулося? Не на часі, варто зазначити. Зараз ті жарти нікуди не вперлися.

Слава підозріло скосився на підлеглу. Вона виглядала доволі серйозною та впевненою в правильності власної вигадки. Вигадки, через яку всі або сміятимуться, або вважатимуть, що Божинський геть клепку втратив. Це рівнозначно тим чуткам про гомосексуальні нахили до безхатьків, які вже пішли світом.

Рекомендацію перетворити пацанку Олександру в нормальну дівчину, одягти, як леді, зробити зачіску та макіяж сприймав так-сяк. За останні декілька годин чув це вдруге. Борюсик ощасливиться, якщо Святослав підкине таку складну, проте цікаву роботу. Але як село не наряджай, воно залишиться селом. Манерам Олександру швидко не вивчити. І нехай би манери, видресувати можна кого завгодно. Озвучена ціль робила Божинському вибух мозку: зберегти обличчя, сплутавшись на камеру із малолітньою незграбою. Не надто потрібне те обличчя такою ціною. Свого часу преса стільки разів у лайно занурювала, не зрахувати, і нічого, виплив. Цього разу теж якось справиться.

— Уляно, що за божевільні ідеї? — спалахнув, втупившись на підлеглу, яка у свої тридцять та елегантному образі здавалася йому надто молодою, не кажучи вже про Олександру, котра, мов дитина.

— Чого божевільні? — не відступала піарниця, позираючи на Саню. Коли остання гепнула на коліна та поповзла за бордом, Уляна зітхнула та скептично констатувала факт: — Згодна, буде складно, та коли ми шукали легкі шляхи. Але романтичні стосунки з продюсером будуть прекрасною основою для…

— Нічого не буде! Я не піддослідний кролик! — піймавши рожевий транспортний засіб та спираючись на милиці дівчисько спробувало встати. Виходило так собі, тому панянка на прізвище Добридень злісно зиркнула на продюсера та гаркнула: — Могли б допомогти! Через Вас усе це сталося!

— Ти мені багато допомогла? Тільки проблеми створюєш, — рівно озвався Божинський та попри сказане відштовхнувся від столу, пройшов до Сані, відібрав дошку та, притримуючи за руку, потягнув на себе.

Дівчина підняла до нього обличчя, погляди вкотре зустрілися. Зелені очі Олександри пронизували наскрізь. Здалося, що в зіницях майнули задоволені бісики. Це тривало всього мить. Скоро пацанка спохмурніла, гучно засопіла і вирвала долоню. Вихопила борд та, оцінивши чоловіка із ніг до голови, роздратовано припечатала, звертаючись до Уляни, але не відводячи уваги від Божинського:

— Я і він… Та ну, це повна лажа, скажу я Вам!

— Уляно, справді, твоя фантазія пішла кудись не туди, — обертаючись до підлеглої Божинський сунув руки в кишені штанів, щоби, не дай боже, не піддатися прагненню притримати малу, яка, наче іванець-киванець, постійно балансувала на межі рівноваги. — А якби вона була пацаном?

— Довелося вигадувати іншу легенду, — байдуже смикнула плечима дівчина і, вкотре прикидаючи масштаби катастрофи, прокоментувала очевидне: — Зрештою, від того, що вона дівчина, роботи менше не стане. Вона геть не пристосована.

— Досить говорити про мене так, ніби мене тут немає! — втрутилася пацанка.

— Я схожий на збоченця? — привів найвагоміший аргумент Божинський, ігноруючи дзижчання незграби над вухом.

— Святославе Олександровичу, перепрошую, але де Ви бачите збочення? — чмихнула піарниця. — Ви самі підтвердили, що Олександра повнолітня. Для купи людей, тим більше в нашій сфері, двадцятирічна різниця у віці нічого не значить. Ви в нас мужчина видний та яскравий, будь-яка вважатиме за честь із Вами не те що зіграти в кохання — у кохання поринути.

Зіграти в кохання… Он як це звучало мовою піар-технологій. Або відтворити романтичні стосунки на камеру, щоби спростувати вранішню статтю про Святослава й пацана, якого розгледіли в Сані.

— Будь-яка, але не я! — огризнулася мала, шкандибаючи на вихід. — Я і цей… дядь. Та ну! Я не задля того під машину кидалася.

— Що? — збурився Божинський, осмислюючи почуте. Вп’явшись очима в спину пацанки попрямував до неї. Схопив за лікоть, розвернув до себе. — Що значить кидалася? Ти спеціально?

— Неважливо, — буркнула під носа, ховаючи очі. — Я думала, тут серйозна контора, а у Вас у всіх одне в голові. Це якийсь капець…

— Може, ти й вибіркову амнезію вигадала?

Святослав не розумів: злитися йому чи сміятися від усвідомлення, що його, навченого плести інтриги задля виживання в повному акул середовищі, обвела кругом пальця дівчина. Та де там дівчина? Дівчисько. Мале, дурне та недосвідчене.