5. Королева бензоколонки

— Можеш знайти місцепроживання людини, знаючи лише її вік та ім’я? — дочекавшись, коли за секретаркою зачинилися двері зі зворотного боку, щоб вона не присідала на вуха, поцікавився Святослав у програміста, вмикаючи комп’ютер.

— Хм, складно сказати… — зиркаючи на Олександру, зам’явся Антон. — В поліцію звертатися не пробували?

— Найрозумніший, чи що? Якби я хотів возитися з поліцією, я тебе не викликав. Йди давай, вмикай усі свої примочки та виправдовуй звання комп’ютерного генія, — Божинський встав, жестом запрошуючи на своє робоче місце.

Кивнувши програміст зніяковіло опустився на край крісла, поправив окуляри та під пильним наглядом шефа почав виводити на монітор потрібні програми та набирати коди. Продюсер, попиваючи каву, поглядав то на підлеглого та на Олександру, яка стояла посеред кабінету й топтала зефір, розламуючи на половинки, наче й не вона годину тому влупила тарілку окрошки та круасан. Просто два кардинально протилежних світи.

Якщо Божинського не підводила пам’ять, Антону, блондину з густою шевелюрою та очках, було приблизно, як зараз Сані. Виглядав теж не надто формально, але айтівець заробляв у продюсерському центрі такі суми, що дівчиську не снилося. Поставало питання: чому незграбна пацанка непристосована до нормального життя? Невже настільки тупа? Певно, так. Якби була достатньо розумна, не корчила із себе ідіотку ні перед самим Святославом, ні перед його оточенням.

— В мене є в розробці одна фіча, але щоб вона спрацювала, імені та віку не достатньо. Треба ще якісь вихідні дані, — закінчивши з кодом Антон втупився знизу-вверх на шефа.

— Якби я мав ці дані, нащо ти мені здався? — пропалюючи очима Олександру відганяв від себе думку, яку навіяв бісів Борюсик, та прораховував, наскільки реально зробити із неї людину.

— Може, прізвище чи місцепроживання? — з надією уточнив хлопець.

— Он екземпляр, — вказав на Олександру, яка з інтересом розглядала дипломи та нагороди, що висіли в рамках на стіні. — Фото можемо зробити хіба що.

— Нащо фото? Дядь, Ви мене зібралися розшукувати, чи що? — з набитим ротом втрутилася дівчина, обернувшись до Святослава. — Ось же я!

Куди воно їй лізло? Мале ж наче, доволі худе… Як не злиплося від такої кількості солодощів?

— А кого ще? Ти єдина суцільна катастрофа. Чи гадала, я залишу тебе тут навіки?

— Ну Ви, дядь, даєте жару, — закотивши очі мала пришкутильгала до Божинського майже впритул. Ткнувши йому в груди пальцем шикнула: — Оригінальний спосіб мене здихатися.

— Олександро, — смикнувши брови чоловік перевів погляд із пальця на обличчя, у якому ковзало суцільне зухвальство, — я забрав тебе, щоби заспокоїти власну совість, а не виглядати сволотою, хоча більшість на моєму місці давно викинули тебе, як гидке кошеня. Але вічно так продовжуватися не може. У мене купа справ і обмежений вільний час, який я безбожно витрачаю на твою хамувату персону.

Вивалив гнівну тираду й сам не зрозумів, нащо звітував перед дівчиськом. Виправдався, пояснюючи, звідки взялося щире бажання допомогти. Очікував від Сані чергової порції прокльонів чи обурень, а вона якось показово гучно шмигнула носом, надула губи, відвела очі та буркнула під носа коротке «Ясно».

— Я, перепрошую, фотографувати будемо? — піймавши мить тиші втрутився програміст. — Чи дівчина надасть інші дані про себе? Чи вже не потрібно шукати?

— Добридень. Олександра, — майнувши очима на Антона гримнула дівчина.

— Добридень. Тільки ми наче здоровкалися, — здивовано хмикнув хлопчина, поправляючи окуляри. — Як я зрозумів, у Вас проблеми з пам’яттю. Можу порадити крутий додаток, який добре прокачає мозок. Товариш розробляв, тож за якість ручаюсь. Я читав, що як щоденно робити певні вправи, можна розвинути гнучкість мислення і це має допомогти.

— Як же задовбало… — гучно зітхнувши мала повернулася до Божинського. Перехоплюючи чоловічий погляд вп’ялася своїми зеленими очима в нього та по складах, мов нерозумному, повторила: — До-бри-день!

— Добридень. Вирішила на нас протестувати гарні манери? Не найкращий час для цього вибрала, Олександро.

Пригубив каву, яка зовсім охолола й більше нагадувала гірку жижу, підмічаючи, що очі в неї все-таки красиві: глибокі такі, зі смарагдовим відливом, але сама по собі недалекого розуму, або явно пришиблена. Може, струс через аварію так діє?

— До-бри–день! — скрикнуло дівчисько. Якби не гіпс, мабуть, затупотіла ногами, та замість цього стиснула долоні в кулаки й злісно струснула ними перед собою. — Моє прізвище — Добридень! Що не зрозумілого?!

Святослава пересмикнуло. Напій, який недоречно сьорбнув, пішов не в те горло й чоловік закашлявся. Сам у ці миті не міг второпати, яка інформація його дужче повергла в шоковий стан: дивне прізвище, чи те, що пацанка знову обкрутила його навколо пальця та на додачу виставила перед підлеглими цілковитим бовдуром.

Добридень… Королева бензоколонки, бляха муха!

— О-о, дядь, як усе запущено!

Намагаючись поплескати чоловіка по спині Саня підтягнулася на здоровій нозі на носочки, але через гіпс не втримала рівновагу й мало не гепнулася, полетівши на Святослава та вибивши чашку з рук. Залишки кави моментально розплескалися і на його білосніжну сорочку, і на пацанку заразом, яку машинально втримав за талію від падіння.