Замість прологу

Святослав

Життя — дивна штука.

Ти живеш за графіком. Кожна хвилина розпланована на місяці наперед. Ти постійно кудись біжиш, чогось досягаєш, хапаєш зірки із неба, купаєшся в променях слави, але в гонитві за успішністю не встигаєш насолодитися власними можливостями, бо в тебе купа цілей, які варто втілити найближчим часом.

Ти впевнений, що ніщо й ніхто не може похитнути сьогодення. Та одного дня доля вирішує випробувати, підкинувши дивне створіння, котре не вписується у твої плани, спосіб життя, звички та принципи.

Сам не помічаєш, як це створіння, оминаючи всі межі та заборони, заполоняє твої думки та проникає під шкіру, у кров, пробирається до самого серця. Ти намагаєшся противитися тому, як вона ламає усталений ритм та життєві установки. Але процес запущений, це вже сильніше тебе.

Це створіння з іншого, відмінного від твого світу, змінює твою реальність, дарує жагу до життя. Справжнього життя, а не нудного розміреного існування, до якого звик. Ти забуваєш, що маєш бути серйозним. Ти втрачаєш контроль над собою настільки, що тобі стає плювати, що ще вчора вважав її найнестерпнішим створінням і бідою на свою голову.

Усе стає неважливим: людський осуд, власні бар’єри та навіть різниця у віці. Плювати, що вона годиться тобі майже в дочки. Ти схиляєш перед нею голову й добровільно підкорюєшся. Тонеш у тих наївних зелених очах і починаєш творити. Творити так, як ніколи раніше. І раптом розумієш — ця шалена дівчина з норовливим характером та масивних білих кедах і є твоя істинна муза. Остання муза.

Олександра

Життя — лотерея.

Ти можеш відмінно навчатися, працювати, як проклята, але якщо в тебе немає зв’язків, нормальної родини, або хоча б просто родини, тебе ніхто й ніколи не сприйматиме серйозно. Ти будеш битися головою об глухі стіни, виконувати всі обов’язки, але так і залишатимешся нікчемною дівкою на побігеньках.

А можеш плюнути на все, перестати корчити із себе ідеал та почати робити те, що хочеш, а не те, чого від тебе очікують. Усе одно зі болота, у якому опинилася через вибрики долі, не вибратися.

У момент, коли починаєш бути самою собою, за допомогою вдачі та наполегливості обов’язково отримаєш якийсь бонус-приз. Наприклад, привабливого, заможного, але трішки буркотливого чоловіка. Але заради благої цілі та маючи певні важелі впливу можна закрити очі навіть на його бурчання. Адже не кожен день так фортить, щоб у тебе в боргу опинився відомий на всю країну продюсер. Нехай і ціною власної ноги. Нога заживе, а от мужчина залишиться. Гріх таким не скористатися, правда?

Плювати на його вік. Ну старший, ну подумаєш! У твоєму становищі обирати не доводиться. Тим більше якщо бачиш, що старання не проходять даремно й ось він сам зовсім не проти твоєї присутності у власному житті. Уже не так дракониться, коли бачить рожевий борд та не змушує знімати улюблені білі кеди. А ще називає своєю новою музою. Здається, усе не так і погано. Раз говорить — муза, треба бути музою. І нехай потім не жаліється.