4. "Двоюрідна сестра"

— Мамо, — сказав Ярик, коли ми вийшли з автівки. — Я познайомлю тебе з моїми хлопцями, хочеш? 

— Чом би й ні, — я усміхнулася. — Ти давно не приводив додому своїх друзів.

— Ну, я ж уже не маленький, — похитав головою він. — Хоча, мабуть, ти вважаєш інакше.

— По-всякому буває. Наприклад, коли ти складаєш у своїй кімнаті брудні чашки замість того, щоб…

— Мам, не починай! Не кращий час для виховання — напередодні нашого першого концерту. Тобі не здається, що, навпаки, потрібно мене підтримати? 

— Ти в мене найкращий, - я скуйовдила його волосся. — Не зважай, що я бурчу, мабуть, то вже вікове…

— Який там в тебе вік? Тридцять вісім років… А говориш, ніби вже однією ногою на пенсії…

Ми підіймалися вузькими сходами, увійшовши не в центральні двері будинку культури, де мав відбутися концерт, а через якийсь погано освітлений службовий хід. Сходинки були вищерблені, на стінах облупилася фарба.

— Тут не дуже елітарно, але затишно. І недорого, — пояснив Ярик. — Слухай, а давай ти не  будеш казати, що ти моя мама!

— Здрастуйте, приїхали, — обурилася я. — І як це буде виглядати? Знайомтесь, друзі, це якась чужа тітка, яку я закадрив на вулиці і запросив на нашу тусівку? 

— Ні, ну чого одразу "чужа тітка"? Я скажу, що ти… моя двоюрідна сестра! 

— Навіщо? Який сенс брехати? — не розуміла я 

— Я хочу, щоб вони почувалися комфортно в твоїй компанії. 

— А може, боїшся, що тебе дражнитимуть матусиним синочком? — пустила шпильку я.

Мені здалося, син почервонів, а може цьому виною було кепське освітлення. Хтось вкрутив на сходовому майданчику замість звичайної лампи таку, що світила помаранчево-червонуватим світлом і кидала навкруги себе досить зловісні відблиски.

— Все, ми прийшли. Обережно, поріжок, ноги не поламай, — в його голосі звучали нотки турботи, покликані, мабуть, пом'якшити моє невдоволення. — Сюди звертай, тут наша гримерка! 

Я штовхнула оббиті чорним дермантином двері і побачила велику кімнату, від стелі до підлоги заклеєну якимись афішами і плакатами.

Хлопці, що сиділи у кріслах спиною до мене і про щось розмовляли, почувши наші з Яриком кроки, дружно обернулися до дверей.

***

Їх було троє. Один середнього зросту, білявий, його коротке волосся смішно стовбурчилось над чолом, а жвавий вираз обличчя не залишав найменшого сумніву у тому, хто в цій компанії виконує роль "масовика-затійника". Другий — вищий, темноволосий, з довгим волоссям, зібраним у хвіст на потилиці. У нього було смагляве серйозне обличчя і темні, як маслини, очі. А третього я не встигла добре роздивитися. Він зосереджено щось набирав на ноутбуці, час від часу звіряючись із записником, який тримав у руці.

— О, Ярику, ми думали, що тебе вже не буде! — вигукнув світловолосий. — Он Макс уже нового клавішника шукає!

— Майже знайшов, — кивнув хлопець з ноутом. — Залишилося тільки контракт підписати. Що, відміняти пропозицію? 

— Та ну вас, — Ярик махнув рукою. — Я спізнився всього на п'ять хвилин.

— Дівчина затримала? — чорнявий підморгнув мені своїм циганським оком.

Я  мимоволі усміхнулася.

— Це моя сестра, — Ярик трохи затнувся на останньому слові. — Ось, привів на концерт як групу підтримки. Ти ж, Максе, сам казав — чим побільше знайомих покликати. Щоб гарно аплодували! 

— Чекай, донжуане, ти ж казав, що один у батьків, — хмикнув білявий. — А це десь сестра узялася, ще й така красива…

— Це моя двоюрідна сестра, — Ярик покосився у мій бік, а тоді вже більш впевнено продовжив: — Аліно, познайомся з учасниками нашої групи: цей дуже заклопотаний — Максим, той, що багато балакає — Олег, а стіну підпирає Рустем.

— Дуже приємно, — сказала я. 

Дві пари очей — блакитні та карі  — уважно вглядалися в моє обличчя, лише Макс, здавалось, не звернув на мене найменшої уваги, все так само займаючись своїм ноутом.

— Ну що, групу підтримки зібрано, тепер пора й на сцену, — бадьоро заявив Олег. — Ярику, заведи сестричку  до зали і розмісти на почесному місці! 

Коли ми виходили, я легенько штовхнула сина кулаком у бік і прошепотіла йому на вухо:

— Дома я тебе вб'ю.

— То буде ще не скоро, — він лукаво посміхнувся. — Може, до того часу ти  ще встигнеш передумати...