Розділ 16. Мати і син

Мадам Рішар повернулася до свого розкішного будинку. Цілий день на ногах, постійні нерви нарешті дали результат. Показ пройшов вдало, від неї ніхто не відвернувся, а навпаки жінка отримала багато пропозицій до співпраці.

− Розалін, приготуй мені, будь ласка, ванну, − звернулася Валері до покоївки.

Іноді мадам Рішар користувалася послугами Розалін, щоб підтримувати будинок в чистоті та комфорті, тому що такі апартаменти потребували додаткових рук та зусиль.

Покоївка привіталася з нею та пішла виконувати її прохання. Валері перевдягнулася і вже в домашньому халаті вирішила поділитися новинами з Адріаном.

Мадам Рішар постукала у двері, але син не подав голос. Піднесений настрій зник, коли мати відкрила двері і зайшла в спальну до Адріана. В кімнаті було пусто і прохолодно. Ліжко було застелене ще вранці, а свіжі квіти вирвані з домашнього саду стояли на столі у вазі.

Світло у ванній було вимкнене, тому Валері зрозуміла, що там теж немає нікого. Жінка прикрила обличчя руками, намагаючись втамувати відчай.

− Андріан, ти де? – істеричним тоном прокричала Валері, побачивши покинутий інвалідний візок.

Жінка ледве не втратила свідомість від побаченої картини: її нічний кошмар ожив. Слова запліталися в роті і жінка нарешті змогла позвати Розалін на допомогу:

− Принеси, будь ласка, мої таблетки.

Валері хапалась за писемний стіл, як за рятувальний круг. Покоївка намагалася посадити жінку та привести до ладу. Розалін реагувала швидко і принесла потрібні таблетки.

− Вам треба викликати швидку: ви вся бліда та знесилена, − з турботою в голосі відказала Розалін. Вона була налякана не менше, ніж мадам Рішар і досі не розуміла, що сталося.

− Треба знайти мого хлопчика. Візок, візок…− задихаючись Валері трималася за грудну клітку.

Розалін ніколи ще не бачила хазяйку в такому стані. І тут її осінило: в кімнаті не було Адріана, а візок журливо стояв серед кімнати. Син Валері кудись пішов, але як він міг встати на ноги і вийти непомітно для всіх.

− Знайдемо, але я не можу покинути вас і обійти весь будинок і подвір’я. Треба викликати спеціалістів, щоб вам допомогли, бо не дай Боже щось із вами станеться, − засмучено промовила покоївка.

Валері мовчала і не давала своє «добро» на виклик швидкої. Таблетки почали діяти і вона трохи прийшла в порядок. Жінці треба було триматися, щоб не отримати серцевий напад, бо хто ж тоді займеться пошуками її сина.

− Ні. Я маю шукати свого сина. Він безпорадний і, напевно, десь валяється на холодній землі і кличе на допомогу. Як ти могла не помітити його? – Валері почала переносити свої злість на Розалін, яка втупилася в неї й не знала що відповісти.

− Нумо шукати разом.

Жінки обійшли весь дім, а потім вийшли на подвір’я, заглянули в гараж, у винний погріб, але ніде вони не чули зітхань і криків про допомогу. Валері переконалася, що її сина не було в радіусі будинку.

− Його викрали прямо у тебе перед носом, Розалін. Це все мої конкуренти: спочатку моделі, а тепер мій єдиний син у них. Я негайно дзвоню комісару Вальтеру, а ти молися, щоб його знайшли живим та неушкодженим, − грізно блиснула очима мадам Рішар і побігла в будинок за мобільним телефоном.

***

Телефон Вальтера не вщухав. Збентежені голоси звучали в трубці. Спочатку подзвонив юнак, який повідомив, що Евелін Дюбуа зникла з модельної агенції, а через годину Валері Рішар заявила, що її син Адріан пропав із власного будинку і вона підозрює, що все-таки це її конкуренти добралися до неї, вкравши в неї найцінніше.

− Я прошу вас знайдіть його, він інвалід, не може ходити. Не дай Боже вони щось з ним зроблять. Я не переживу цього, − Валері схлипувала, намагаючись заглушити біль.

У комісара розривалася голова: юнак і засновниця «Vogue» квапили його і він не міг розгадати ребус, який випав на його діяльність.

− У нас великі проблеми, − Вальтер скликав всіх до відділку та почав уводити в курс справи.

− Ви думаєте, що найманий вбивця, яким управляють конкуренти Валері, вирішив убити модель і викрасти сина Валері Рішар. Вам не здається, що це дуже важка і закручена операція? – помічник комісара сам був здивований, що невідомі вирішили вчинити так і якось це виглядало нелогічно.

− Ми знайшли сумочку дівчини на дорозі. Як думаєш: вона просто так її там залишила. Очевидно ми будемо патрулювати і проглядати всі камери спостереження на дорозі, але це займе не одну годину.

− Ви хочете сказати, що дівчину вже нічого не врятує? – якось приречено промовив Шарль.

− Тільки диво.

Вальтеру повідомили, що перевірили камери біля будинку Валері і вияснили, що в той час, коли приблизно зник син Валері, незнайомець виїхав із гаражу мадам Рішар і помчався зі швидкістю світла.  А так, як скоріш за все, покоївка спала чи відпочивала, то вона не чула дивних звуків і все склалося пречудово для незнайомця.

− Дивно, чому він був один, − промовив Шарль, проглядаючи запис.

Тут надійшли записи із камер, які стояли біля агенції Валері Рішар. І знову поліцейські побачили ту саму машину і зафіксували номер.