Розділ 8. Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими

Еві знайшла руку Пата і стиснула її в пошуках рівноваги та підтримки. Вона переживала, що юнак десь заблудиться і вона втратить з ним зоровий і тактильний контакт.

Блондин не подавав знаку, що хвилюється чи бажає якнайшвидше здихатися Евелін. Він розумів, що зараз він єдина її опора.  Вони рухалися повільно в пошуках адміністратора чи вказівних знаків, які б надали інформацію куди йти далі.

На зустріч їм йшла маленька пишнотіла жіночка середнього віку, яка одночасно розмовляла по телефону і щось записувала у свій блокнот.

– Вибачте, мадам. Де знаходиться відділення пацієнтів з наркотичною залежністю? – запитав швидко Пат поки жінка не зникла з їх поля зору.

– Тут все працює згідно з регламентом. Ви попереджали лікаря, що прибудете? Тут є години відвідування, – суворо подивилася медсестра чи то пак лікар.

– Мені дали листочок з адресою цієї лікарні й все, – засмучено промовила мадемуазель Дюбуа. Вона зробила жалісливе обличчя та пильно подивилася на жіночку.

– Четвертий поверх і направо. Думаю лікар Жак на місці зараз. Вибачте, мені час йти. Це я не Вам. Відвідувачів в лікарні перестріла, – пояснила мадам співбесіднику в трубці.

Друзі подякували і зайшли в ліфт, щоб не витрачати сили на підняття вгору. Еві здригнулася, коли Патрік натиснув кнопку і ліфт закрився. За декілька секунд вони вже прибули на потрібний поверх.

Вони вийшли миттєво і побачили просторий білий коридор з безліччю кушеток для пацієнтів і відвідувачів, двері з вишуканими орнаментами, які переливалися жовтим кольором, коли на них падало світло. Еві було важко повірити в те, що в такій спокійній і трохи творчій атмосфері лікували людей з наркотичною залежністю.

– Ззовні споруда виглядала похмурою та депресивною. Такий дисонанс, Пат, ти ж і сам все бачиш.  Потрібно знайти лікаря, який веде Луї, – подала голос Евелін, яка детально оглядала всі кабінети і куточки.

– Знайшов, – юнак вказав на табличку з надписом «Жак Кордьє» і привітно посміхнувся. – Сподіваюсь, він на місці.

Друзі постукали в двері і почули приємний трохи дзвінкий голос:

– Заходьте.

Лікар сидів за столом і зосереджено дивився на монітор комп’ютера. Він кивком привітався і зробив декілька рухів пальцями. Потім піднявся і підійшов до Пата і Евелін.

– Молоді нові обличчя. Інтуїція підказує мені, що ви знайомі мого нового пацієнта Луїса Дюбуа, – Жак Кордьє виявився високим чоловіком з густим чорним волоссям і більше був схожий на італійця, а не француза. В його погляді не було нічого злого чи зверхнього, він намагався адекватно оцінити прибулих.

– Я молодша сестра Луї Дюбуа. Мене звати Евелін, а це Патрік, наш друг. Скажіть, будь ласка, як мій брат почувається. Йому краще? – з турботою в голосі запитала Евелін.

– Відносно, мадемуазель Дюбуа. Розумієте, залежність вона так швидко не проходить. Його доставили вчасно із передозуванням, ми прочистили його трохи і провели до ладу. Однак, він ще заслабкий і навряд чи розуміє всю серйозність своєї залежності, – відповів чесно лікар Жак.

Дівчина нахмурилася від слів лікаря: історія з Луї затягнеться надовго. Тепер їй прийдеться на певний час поєднувати своє життя з реабілітаційним центром і засинати одній в темному домі.

– Чи зможу я сьогодні його побачити? Чи він прийшов до тями? Які терміни його реабілітації?

Лікар запропонував присісти Евелін і сам повернувся на своє робоче місце. В цей час Патрік мовчки стояв біля дверей і намагався не втручатися в розмову. Він розумів, що подруга  хоче налагодити діалог з лікарем, однак, саму її залишати не можна без підтримки.

– Можете. Але він постійно марить і неспокійно засинає. Він дуже слабкий. Юнак міг… – Жак Кордьє не договорив, бо побачив грізний погляд блондина, який був направлений прямо на нього.

Евелін не зрозуміла натяку лікаря і спокійно кивнула. Їй так хотілося побачити Луї і втішити його.

– Я відведу Вас і Ви зможете побачити брата.

Жак Кордьє відразу перейшов до справи, щоб не витрачати свій дорогоцінний час. Лікар жестом показав відвідувачам йти за ним і не відставати. Евелін відчула наростання тривожності. Скоро вона побачить брата і зрозуміє, що його ще не скоро звідси випишуть.

Лікар зупинився біля чергових дверей і запросив до палати. Луї лежав під крапельницею, блідий та слабкий на невеликому ліжку. Його очі були закриті, здавалося він спав. Однак, почувши сторонній звук, юнак відкрив очі і насторожено подивився на присутніх:

– Ви міраж, так?

В Евелін виступили сльози на очах. Дівчина дивилася на юнака, як мати на свою незграбну дитину, яка потрапила в біду. Лікар не промовив ані слова.

– Луї, це Евелін. Я справжня, – мадемуазель Дюбуа простягла руки до свого старшого брата. Понад усе на світі вона хотіла його обійняти і заспокоїти.

– Еві, Еві. Ти прийшла, ти не покинула мене. Мені сняться дивні сни і тіло так ломить. Я не можу підійнятися, весь час хочеться пити, – заскулив Луї.

Дівчина переводила погляд, то на Пата, то на лікаря Жака. Вони обоє спостерігали за терзаннями Луї та Евелін. Мсьє Кордьє порушив тишу: