Розділ 10. Усі дороги ведуть на подіум

Вальтер квапився, наче за ним гналася зграя диких вовків. Він хотів оглянути квартиру ще раз та розпитати сусідів. Комісар відчував, що знайде щось нове, яке було непомітне на початку.

Вулиця Рю де ла Пе не змінилася з того часу, коли на ній востаннє був Вальтер. Ювелірні магазини та бутики чекали на відвідувачів, але комісар не мав часу милуватися цими дрібничками.

Пройшовши крамницю Картьє, чоловік побачив знайомий будинок та зайшов туди. В під’їзді приємно пахкотіло квітами та жіночими парфумами. Комісар звернув увагу на те, що ніколи ще не бачив такого чистого під’їзду у Парижі.

– Добрий день, – представився Вальтер. – Я з поліції. Дозвольте увійти.

І так разів десять за день. Він задавав питання у певній послідовності і чекав поки хтось щось пригадає.

– Я чула крики. Я виглянула зі своєї квартири і побачила високого чоловіка, який швидко спускався по східцях. У мене склалося враження, що йому все спротивилося і він мчить на свободу.

– Так-так, можна детальніше, як він виглядав? – Вальтер подивився з надією на жіночку з червоним густим волоссям. Вона повідала йому що тільки недавно повернулася із роботи та дуже втомлена, а тоді коли комісар приходив зі своєю свитою вона міцно спала.

Комісар кивнув з розумінням і жінка продовжила свою історію:

– Він не повертався обличчям, але я знаю, що він був високим і статним.

– Чи припускаєте ви що це був ваш сусід Готьє?

Сусідка Фран задумалася, неначе зважувала всі за і проти. Вальтер очікував на її відповідь.

– Ні, це не міг бути Готьє. У його спини інша енергетика, – дивно відповіла жінка. Вона сплеснула руками і сказала, що поставила чайник на плиту. Заливши комісара на декілька хвилин, жінка крутилася на кухні, а Вальтер робив помітки.

Фран повернулася, а по дорозі подивилася на спину поліцейського. Вальтер відчув, що його оцінюють.

– У вас сильна енергетика. Видно, що ви на своєму місці, – привітно промовила Фран.

– Дійсно? Як ви це визначили? Ви захоплюєтесь психологією чи езотерикою? – Вальтер стримав смішок.

– Ваша спина допомогла мені це визначити. Я відчуваю людей і добре в них розбираюся без всіляких психологічних трюків.

– Якими ж були ваші сусіди? Чи міг Готьє вбити свою наречену? – прямолінійно запитав комісар.

– Не міг. Він м’якотілий і слухняний хлопець. А такі дівчата, як Еріка вміють отримувати все від чоловіків.

Вальтер дістав мобільний телефон і показав фотографію Фредеріка Мартінеса в компанії Валері та моделей на модному показі в Парижі:

 – Ви бачили коли-небудь цього чоловіка тут?

Фран зблідла. Її реакція говорила сама за себе.

– Так, і здається в той фатальний день він також був тут. Я відчуваю, що це  цей чоловік спускався по сходах.

– Добре, дякую.

Вальтер розумів, що це було лише припущення, але чомусь Мартінес на допиті не розповів, що бачив мадемуазель Ренар в день її смерті. Треба поговорити з ним сьогодні і зробити фото його спини.

***

Евелін та Патрік провели ніч разом. Їм обом не спалося ні миті, тому до опівночі вони гуляли вулицями Парижу, слухали вуличних музикантів та насолоджувалися прохолодним осіннім повітрям.

На обличчі у мадемуазель Дюбуа іноді проскакувала посмішка, але вона швидко ховалася, як сонце за хмарами. Патрік намагався цінувати кожну хвилину проведену з нею, вдивляючись в її прекрасні риси. Він боявся втратити її у світі модельного бізнесу.

– Мені так не хочеться повертатися додому. На вулиці так прохолодно, я не задихаюся від своїх поганих думок. Я рада, що Луї та моя мати не бачать мене в такому розбитому стані.

Евелін поклала голову на плече Пата. Вони сиділи в парку та спостерігали за нічним  небом та озером. Волосся дівчини колихалося від вітру. Вона дивилася карими очима на навколишній світ і не розуміла куди її привели мрії.

– Луї все розуміє і скоро він буде вдома, а я стану вам не потрібен, – сумно подивився блондин на Евелін.

Дівчина підвелася і міцно стиснула руку юнака. В її очах він бачив вдячність, ніжність та підтримку. Вона дивилася на його обличчя і промовила:

– Тебе неможливо забути. Ти став частиною мого життя. Не смій так думати.

Патрік не втримався і пригорнув Евелін. Дівчина розтанула в його обіймах, як солодка вата. Вона відчувала спокій та гармонію: її душа перестала страждати на мить.

– За такі теплі слова я повинен нести тебе на руках до самого будинку, але відчуваю, що моїх сил вистачить лише до машини.

Евелін сподобалася ідея хлопця і вона грайливо попросила зробити це. Вони байдикували і веселилися, як діти. Мадемуазель Дюбуа пригадала їх першу зустріч, як вона сказала, що Патрік має фарбоване волосся.

– До речі, чому ти не працюєш більше в агенції мадам? Ми могли б бачитися частіше?

– Розумієш, я просто підробляв там. Зараз у мене є інші справи, – якось невпевнено промовив хлопець.