Розділ 2. Опера Гарньє

Валері розчаровано спостерігала як поліцейські проводять обшук в її агенції. Правоохоронці перерили все верх дном. Вони шукали якісь докази, зачіпки, можливо, компромат.

– Навряд чи, ви знайдете тут щось цікаве. Продивіться записи на камері відеоспостереження, – порадила мадам Рішар, щоб уникнути ще більшого погрому.

– Мадам, ми добре знаємо свою роботу, нам потрібно перевірити все чим жила і де проводила найбільше часу вбита.

Жінка скривилася від слова «вбита». Одну з її улюблених моделей відправили у вічність. Її стальні нерви дали тріщину, вона почувалася невпевненою у словах та вчинках. Тепер в її модельному королівстві були нові управителі.

– Ви вже всіх опитали, комісар Вальтер? Тепер прийнялися мучити мою душу.

– Мадам, я розумію ваш крик душі. Ви зараз знаходитеся у полоні власних страхів, але я не бажаю вам зла. На початку ви не перешкоджали нашій роботі, а тепер обурюєтеся, що повсюди безлад і тривають пошуки.

Валері зашила в спокої поліцейських та покинула прохолодну гримерку. Вона відправила моделей, Адріана та Фредеріка, а також обслуговуючий  персонал додому. Тепер жінка пожалкувала, що запропонувала своєму єдиному сину повернутися в агенцію.

Мадам Рішар подзвонила Адріану і переконалася, чи юнак добрався додому без пригод. Не вистачало їй ще проблем з сином. Той відповів, що все добре і натиснув відбій.

Попереду на неї чекали важкі дні. Щось сильно запекло у грудях і мадам Рішар згадала, що вона має серце, яке не давало про себе знати за часів аварії з Адріаном. Невже лиха доля спіткала її знов?

Тим часом Вальтер хотів знайти щось цікаве і компрометуюче в гримерці: записи, відбитки пальців чи можливо ще щось, що було пов’язано з Ерікою Ренар.

– Давайте, хлопці, жвавіше шукайте!

Шарль переможно подивився на комісара і підніс йому листочок із загадковою адресою:

– Бачите, прямо тут вказана дата й адреса. Потрібно перевірити що там знаходиться.

Вальтер задоволено запитав у помічника:

–  А де це ти знайшов, бо я не спостерігав за тобою?

–  Усередині її особистого туалетного столика: папірець був прикиданий декоративною косметикою. Напевно, дівчина забула викинути, тому що поспішала додому.

– Це вже щось. Завтра поїдемо туди, бо зараз вже пізно, – промовив комісар і продовжив спостерігати за роботою своїх колег.

***

Евелін відновила свої сили і вирішила заскочити до себе додому. Ніч проведена в готелі пішла їй на користь і зменшила тривожність та відкинула на задній план негативні думки.

Мадемуазель Дюбуа увімкнула мобільний телефон і побачила десятки неприйнятих дзвінків та повідомлень від Пата. Іноді він нагадував їй няньку, яка мала контролювати кожний крок. Евелін вирішила передзвонити, однак, на протилежній лінії була тиша. Тепер Пат ігнорував її. Напевно, він образився.

Дівчина написала коротке повідомлення: «вчора я дізналася, що вбили модель з моєї агенції, тому сил відповідати не було; сьогодні я в порядку, не переживай».

Пат не переживав більше за Евелін, він вирішив піти на чергову тусовку та добре провів час з тутешніми дівчатами. Останнім часом, він дійсно загрався в контролера і вирішив більше не вмішуватися в життя Евелін. Криза з Луї минула і юнак зрозумів, що більше не потрібен цій сімейці.

Скинувши оголену білосніжну ніжку із себе, юнак поплентався у ванну і прийняв душ. Нічка пройшла весело і безтурботно. Пат оглянув себе в дзеркало і був задоволений тим, що він такий красень. Самолюбування тривало не довго: юнак знову згадав про карооку брюнетку з довгими ногами і красивим обличчям. Образ Евелін міцно в’ївся в голову. Іноді дівчина приходила в його сни і дивилася на нього своїми круглими сумними очима.

Юнак вмив обличчя і шию прохолодною водою, щоб прийти в себе і не думати про сестру Луї. Пат почув тиху мелодію, яка йшла з кишені його штанів та вирішив не відповідати на дзвінок і провести сьогоднішній день так, як йому хочеться.

***

Валері не спала всю ніч. Темні тіні лягли під очима, а руки легенько тряслися і видавали її вік. Вчорашній жахливий день закінчився і настав новий. Жінка боялася їхати на роботу, бо думала, що знову прийде звістка про чиюсь загибель.

Адріан намагався підтримати мадам Рішар, згадуючи цікаві родинні моменти та розповідаючи новини, які почув по телевізору. Мати слабо посміхалася та поглядала на годинник.

– Може, не поїдеш на роботу. Нічого за день не станеться, – заспокійливо проговорив Адріан Рішар.

Мадам усміхнулася і по виразу обличчя вона стала схожою на пацієнта психіатричного відділу. Син не знав як зарадити матері. Вона завжди була для нього людиною зі стальними нервами та холодним розумом.

– Ні, сидіти вдома і занурити голову в пісок – це не найкраще рішення. Вбивства трапляються кожного дня у Франції, але люди продовжують жити і не озираються на своє минуле, – жінка продовжувала грати образ, але і сама не дуже вірила у свої слова.

Адріан дозволив матері приймати рішення на власний розсуд. Валері поснідала та викликала таксі на роботу, а син залишився вдома.