Розділ 11. Валет і король

Двоповерховий маєток, в якому мешкала Валері Ренар, був неймовірно красивим і по-своєму елегантним.  Мадам орендувала його і тішилася тим, що їй комфортно і приємно жити тут разом із сином і гувернанткою.

Сьогодні, на диво, у засновниці «Vogue» був вихідний і вона намагалася провести його з користю для себе. Андріан, як завжди, сидів похмурий біля неї і мовчки пив апельсиновий сік. Останнім часом, Валері сильно переживала за свого сина, який посміхався так рідко і вимушено, що в жінки боліло серце від його страждань.

– Адріан, ти вчора був сам не свій. Я казала тобі, що треба рухатися далі і не жити минулим. Все буде…

Юнак поставив стакан з недопитим соком і подивився на матір. Його погляд був сповнений ненависті:

– Ви  всі тільки те й робите, що заспокоюєте мене. «Все буде добре, ти вилікуєшся, тобі допоможуть лікарі, не засмучуйся, треба жити далі». Як бачиш, я ще живу, але я вже не чоловік, а тягар для всіх. Навіть твоя новенька модель жаліє мене… – Андріан припнув язика. Він наговорив зайвого.

Валері розуміла його, але нічого не могла вдіяти, тому суворо відповіла:

– Я твоя мама і завжди кажу тобі правду. Це не заспокоєння, шанс є. Тобі двадцять один рік, ти сам в усіх бачиш ворогів. Це психологічна травма.

– Цей візок – єдиний справжній мій друг, – фиркнув Адріан.

Валері піднялася з-за столу. Сніданок видався на славу. Розболілася голова і піднявся тиск. Жінка вирішила прилягти у вітальні. Розмова із сином була наповнена токсичністю і злістю. Адріан не цінив її старання і ніколи  не просив вибачення за свою поведінку.

***

Еві заскочила на декілька годин в рехаб, щоб побачити, чи йде Луї на поправку. Дівчина цього разу вирішила обійтися без Патріка, який так і не зміг проснутися зранку, а щось тільки пробурчав. Дівчина вже не так боялася і переживала, як раніше. Лікарі змогли подолати кризу і вчасно надати допомогу Луї.

Лікар Жак пам’ятав про неї і посміхнувся, коли побачив дівчину. Він запевнив Евелін, що Луї слухається їх в усьому та виконує всі вказівки:

– Звісно, в нього були зриви  і страждання від того, що він більше не вживає, але його ще так не затягло, як інших в це болото. Він багато разів питав за Вас і коли Ви навідаєтеся до нього. Думаю, він дуже радий буде бачити свою молодшу сестру.

Мадемуазель Дюбуа постукала у двері і спокійно зайшла в палату. Вона принесла із собою книги і журнали, а також домашню випічку, хоча лікар Жак запевнив, що їх пацієнти добре харчуються.

Еві, Еві, – Луї ледве не застрибав на ліжку, як маленька дитина. Брат щиро був радий її бачити. – Ти сама, а де ж  наш охоронець?

Якщо ти про Пата, то його Величність спить без задніх ніг. Втомився бідний, таке навантаження на нього зараз, –  театрально проговорила Евелін з іронією в голосі.

Луї виглядав набагато краще: свіжий і радісний. Однак, коли дівчина обійняла його вона відчула запах ліків.

– Я боржник Пата до кінця свого життя. Іще мені соромно перед тобою, ти врятувала мене, а я роблю все можливе, щоб цього більше не трапилося, Еві.

Евелін стримала сльози: Луї говорив щиро і переконливо. Сестра раділа, що брат нарешті одумався.

– Як у тебе справи? Вже підкорюєш світовий подіум? – поцікавився Луї.

Еві відмахнулася:

– Ти що бачиш папараці десь біля палати чи модних шпигунів?! У мене все добре, я поступово вчуся і пробую все, що треба для роботи моделлю. У суботу мала розмову з нашою матусею, і вона навіть про тебе згадала.

Луї змінився на обличчі. Його очі почали бігати, а рука вчепилася за покривало. Юнак помітно занервував і чекав на наступну фразу від Евелін. Дівчина не поспішала говорити, а лише оцінювала поведінку і стан хлопця.

– Я їй нізащо не сказала. Я розумію, що деякі речі треба залишити в таємниці. Клариса не знає, що я не повернуся до Монреалю. Проте, у мене мало часу, щоб налагодити тут своє життя. Потрібно діяти і бути попереду всіх.

Брат Евелін видихнув і криво посміхнувся. Напруга зникла і він проговорив:

– Я вже уявляю, що вона скаже, коли дізнається, що ти стала моделлю. Наша владна мати-адвокат.

– Дійсно, вона – адвокат, а не суддя чи прокурор. Не їй вирішувати моє майбутнє. Так легко зараз на душі: я проводжу з тобою час, ми спілкуємося як і раніше.

– Так, але я тут почуваюся дуже самотньо. Наказав я сам себе.

Еві обняла його знову і погладила по голові, як дитину. Вони помінялися ролями: старша сестра і молодший брат, який потрапив у халепу. Ідеальний сюжет для якоїсь мелодрами в кіно.

– Це все скоро закінчиться і ти зможеш повернутися додому, – Евелін уникнула виразу «повернешся до старого життя», тому що для них – це означало  повернення до помилок минулого, а їм це не потрібно

Скоріше б вже. Я тут вже кожний квадратний метр знаю, – пожалівся брат.

– Тепер в тебе є книги та журнали. Будеш тримати мозок в тонусі, – засміялася дівчина.

Луї почухав голову і поглянув на книги, які принесла сестра. Їх було чимало і він зрозумів, що сумно йому не буде.