Розділ 8. Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими

Еві знайшла руку Пата і стиснула її в пошуках рівноваги та підтримки. Вона переживала, що юнак десь заблудиться і вона втратить з ним зоровий і тактильний контакт. 

Блондин не подавав знаку, що хвилюється чи бажає якнайшвидше здихатися Евелін. Він розумів, що зараз він єдина її опора. Вони рухалися повільно в пошуках адміністратора чи вказівних знаків, які б надали інформацію куди йти далі. 

На зустріч їм йшла маленька пишнотіла жіночка середнього віку, яка одночасно розмовляла по телефону і щось записувала у свій блокнот.

– Вибачте, мадам. Де знаходиться відділення пацієнтів з наркотичною залежністю? – запитав швидко Пат поки жінка не зникла з їх поля зору.

– Тут все працює згідно з регламентом. Ви попереджали лікаря, що прибудете? Тут є години відвідування, – суворо подивилася медсестра чи то пак лікар.

– Мені дали листочок з адресою цієї лікарні й все, – засмучено промовила мадемуазель Дюбуа. Вона зробила жалісливе обличчя та пильно подивилася на жіночку.

– Четвертий поверх і направо. Думаю лікар Жак на місці зараз. Вибачте, мені час йти. Це я не Вам. Відвідувачів в лікарні перестріла, – пояснила мадам співбесіднику в трубці.

Друзі подякували і зайшли в ліфт, щоб не витрачати сили на підняття вгору. Еві здригнулася, коли Патрік натиснув кнопку і ліфт закрився. За декілька секунд вони вже прибули на потрібний поверх.

Вони вийшли миттєво і побачили просторий білий коридор з безліччю кушеток для пацієнтів і відвідувачів, двері з вишуканими орнаментами, які переливалися жовтим кольором, коли на них падало світло. Еві було важко повірити в те, що в такій спокійній і трохи творчій атмосфері лікували людей з наркотичною залежністю.

– Ззовні споруда виглядала похмурою та депресивною. Такий дисонанс, Пат, ти ж і сам все бачиш. Потрібно знайти лікаря, який веде Луї, – подала голос Евелін, яка детально оглядала всі кабінети і куточки.

– Знайшов, – юнак вказав на табличку з надписом «Жак Кордьє» і привітно посміхнувся. – Сподіваюсь, він на місці.

Друзі постукали в двері і почули приємний трохи дзвінкий голос:

– Заходьте.

Лікар сидів за столом і зосереджено дивився на монітор комп’ютера. Він кивком привітався і зробив декілька рухів пальцями. Потім піднявся і підійшов до Пата і Евелін.

– Молоді нові обличчя. Інтуїція підказує мені, що ви знайомі мого нового пацієнта Луїса Дюбуа, – Жак Кордьє виявився високим чоловіком з густим чорним волоссям і більше був схожий на італійця, а не француза. В його погляді не було нічого злого чи зверхнього, він намагався адекватно оцінити прибулих.

– Я молодша сестра Луї Дюбуа. Мене звати Евелін, а це Патрік, наш друг. Скажіть, будь ласка, як мій брат почувається. Йому краще? – з турботою в голосі запитала Евелін.

– Відносно, мадемуазель Дюбуа. Розумієте, залежність вона так швидко не проходить. Його доставили вчасно із передозуванням, ми прочистили його трохи і провели до ладу. Однак, він ще заслабкий і навряд чи розуміє всю серйозність своєї залежності, – відповів чесно лікар Жак.

Дівчина нахмурилася від слів лікаря: історія з Луї затягнеться надовго. Тепер їй прийдеться на певний час поєднувати своє життя з реабілітаційним центром і засинати одній в темному домі.

– Чи зможу я сьогодні його побачити? Чи він прийшов до тями? Які терміни його реабілітації?

Лікар запропонував присісти Евелін і сам повернувся на своє робоче місце. В цей час Патрік мовчки стояв біля дверей і намагався не втручатися в розмову. Він розумів, що подруга хоче налагодити діалог з лікарем, однак, саму її залишати не можна без підтримки. 

– Можете. Але він постійно марить і неспокійно засинає. Він дуже слабкий. Юнак міг… – Жак Кордьє не договорив, бо побачив грізний погляд блондина, який був направлений прямо на нього.

Евелін не зрозуміла натяку лікаря і спокійно кивнула. Їй так хотілося побачити Луї і втішити його.

– Я відведу Вас і Ви зможете побачити брата.

Жак Кордьє відразу перейшов до справи, щоб не витрачати свій дорогоцінний час. Лікар жестом показав відвідувачам йти за ним і не відставати. Евелін відчула наростання тривожності. Скоро вона побачить брата і зрозуміє, що його ще не скоро звідси випишуть.

Лікар зупинився біля чергових дверей і запросив до палати. Луї лежав під крапельницею, блідий та слабкий на невеликому ліжку. Його очі були закриті, здавалося він спав. Однак, почувши сторонній звук, юнак відкрив очі і насторожено подивився на присутніх:

– Ви міраж, так? 

В Евелін виступили сльози на очах. Дівчина дивилася на юнака, як мати на свою незграбну дитину, яка потрапила в біду. Лікар не промовив ані слова. 

– Луї, це Евелін. Я справжня, – мадемуазель Дюбуа простягла руки до свого старшого брата. Понад усе на світі вона хотіла його обійняти і заспокоїти.

– Еві, Еві. Ти прийшла, ти не покинула мене. Мені сняться дивні сни і тіло так ломить. Я не можу підійнятися, весь час хочеться пити, – заскулив Луї. 

Дівчина переводила погляд, то на Пата, то на лікаря Жака. Вони обоє спостерігали за терзаннями Луї та Евелін. Мсьє Кордьє порушив тишу:

– Так, буває мадемуазель після прийняття опіоїдних наркотиків. Через декілька днів йому стане краще, але ми не зможемо його виписати поки він не здолає свою залежність. Що ви приймали раніше, Луї? Чим балувались?

Луї трохи почервонів і засмучено подивився на Евелін. Останні тижні він тільки обіцяв сестрі, що не потрібно панікувати, що все буде добре, перепросив за свої косяки.

– Кокаїн, іноді курив травку. Вчора не зміг контролювати себе і змішав все разом. Я благаю Вас дайте мені спокій. Еві, пробач. Я не думав, що це переросте в щось гірше.