Розділ 3. Мадам Рішар

Луї, як і обіцяв, запросив свого друга Патріка у Медон. Евелін скептично поставилася до того, що Луї звільнився з королівства подушок і почав качати права старшого брата.

− Я не дозволю своїй сестрі працювати офіціанткою. Ти повірила казкам жовтої преси і думаєш, що кожен актор, співак чи композитор підробляли у подібних забігайлівках, щоби прославитися. Це нонсенс! Навіть не сперечайся зі мною! – сказав грубим голосом брат Евелін.

− Просто дай мені спробувати, Луї! Я впевнена у своїх силах та можливостях, – доводила Евелін. Вона сиділа за туалетним столиком і намагалася нафарбувати нігті чорним лаком. Попутно дівчина сперечалася і відстоювала свою думку.

− Дурненька! Значить так: або ми чекаємо на Патріка, або ти повертаєшся до Монреалю. Вибирай! − Брат Евелін скривив злісну гримасу і, махнувши рукою, вийшов з її спальні.

Характер Луї став до втрати пульсу неможливий. Евелін переконувалась з кожним днем у цьому, її карі очі почали смикатися після словесних батлів з паном Дюбуа. Щоб відволіктися від побутових справ, дівчина вчилася готувати та вивчала іспанську мову.

Подувши на свої нігті, Еві тупо дивилася в дзеркало і посміхнулася своєму зображенню. Перед нею сиділа ефектна брюнетка з копицею хвилястого каштанового волосся, яке на сонці віддавало золотим блиском. Якби вона мала трохи розкосі очі, то була б схожа на Одрі Хепберн.

 Дівчина в будь-якому настрої намагалася стежити за своєю зовнішністю. Легкий макіяж з ранку, заспокійлива музика та лате – робили її день незабутнім.

Закривши щільно двері спальні, Еві спустилася маленькими декоративними сходинками і побачила незнайомця, який стояв біля Луї. Дівчина не поспішала вітати друга брата, вона таємно спостерігала за незнайомцем, оглядаючи його зовнішність: золотисте волосся юнака було зібране в хвіст, зелені очі світилися, як у кота, а бандана на голові доповнювала образ бед-боя. Дівчина видихнула та вийшла до них.

– Ось і причина твого візиту, Патріку. Еві, познайомся з моїм другом і твоїм протеже, – відповів Луї.

– Ненатуральний колір, – вирвалось у дівчини, коли вона ближче розглянула Патріка.

Друг Луї не розсердився на Еві, а щиро посміхнувся і поцілував їй руку, як галантний джентльмен. Він був набагато вищий за Луї, тому здавався дівчині гігантом у їхньому крихітному будинку.

− Я тимчасово працюю в агентстві мадам Рішар із початку цього року. Подивимося, чи вдасться нам зробити з тебе Кейт Мосс, – м'яко сказав юнак. Сестра Луї зрозуміла, що друг брата не небезпечний у спілкуванні, а навпаки привітний і добрий.

– Патріку, хочеш з нами пообідати? Знаючи Луї, він без мене цілий день голодуватиме, попиваючи гірку каву, – уїдливо сказала Еві.

− Ні-ні. Зараз ми їдемо з тобою підкорювати світ мод. Тримайся міцніше: американські гірки запускаються. Я забираю її надовго, друже. Отже, можеш розслабитися, Луїсе.

Очі дівчини метали блискавки, але не встигла вона розгніватися, як уже мчала разом із Патріком у спортивному автомобілі. Друг Луї мовчав усю дорогу, і лише хвиля NRJ надавала дівчині впевненості.

Машина зупинилася біля покинутої будівлі, Пат допоміг Еві вибратися з машини і провів усередину. Дівчина думала, що брат просто позбувся її і зіпсував своєму другові день. Напевно, Патрік сто разів відмовлявся від пропозиції її брата, але що робити, коли бажання Евелін переросло у відкриту одержимість.

− Не соромся, Евелін. На сьогодні це твій притулок, – розвів руками юнак, показуючи танцювальну залу.

Еві озирнулася: слизький паркет не був призначений для взуття. Дівчина допитливо подивилася на хлопця, чекаючи на пояснення.

− Твій подіум. Я подивлюся на твою пластику та грацію. Давай, кішечко!

  Дівчина заціпеніла, широкі дзеркала показували її розгубленість і зніяковілість. Високий силует Патріка стояв за її спиною. Кинувши невеликий синій клатч, дівчина розправила плечі та підняла підборіддя. Вона розслабилася і впевнено почала йти.

− Не хитай так стегнами, ти не в клубі, − зробив зауваження Патрік. – І не поспішай. Ти йдеш, ніби за тобою біжить натовп папараці.

Евелін забурчала. Вона думала, що ходить, як впевнена дама! Дівчина зупинилася і спробувала приховати розпач. Щоразу Пат коментував її ходу і критикував кожен рух.

− Давай-давай! Зараз я поводжуся, як мадам Рішар. Вона строга жінка з залізним серцем і не шкодуватиме тебе, як кошеня на вулиці, –оживлено промовив юнак, зображуючи голос засновниці модної агенції.

– Я втомилася чути від тебе одну критику, Патріку. Ти дуже строгий зі мною, правда.

− Навіщо тобі тоді моделінг? Ніхто не слухатиме твоє скиглення. Зберись і зроби як треба, – не так весело відповів Пат.

Еві мовчки кивнула і після багатьох невдач зробила все бездоганно. Хлопець похвалив її і поплескав по плечу:

– Нарешті я побачив прогрес, мадмуазель Дюбуа. Але ти ще не готова до зустрічі з мадам Рішар. Ти лише маленьке кошеня, яке має стати тигром і підкорити левицю подіумів.

– Тобі видніше, Патріку. Знаєш, ти не такий поганий учитель. Я рада, що мій брат познайомив нас. Тим більше, перспектива офіціантки не здається мені привабливішою. Провести день на ногах, слухаючи побажання бурхливих клієнтів. Брр ... Мурашки по шкірі.