Розділ 2. Кафе де Флор

Евелін солодко потяглася і відкрила повіки. Дівчина відпочила після довгого перельоту і готова з новими силами пилити Луї. Вона бадьоро встала з ліжка і почала шукати у своїй валізі відповідний одяг для вечірньої прогулянки. Порившись у сумці, мадемуазель Дюбуа засопіла від того, що не могла знайти свою улюблену сорочку і чорні штани.

У кімнаті була напівтемрява, і від цього Евелін погано бачила навколишні предмети. Зрозумівши, що нічого не доб'ється в темряві, дівчина на весь будинок прокричала братове ім'я:

− Луї! Ти де? Мені потрібна твоя допомога.

Її брат з'явився у дверях, трохи заспаний і з тривогою в очах. Йому здалося, що з Евелін знову щось сталося погане чи неприємне. Хлопець оглянув кімнату і здивувався, коли побачив, що речі сестри в хаотичному порядку валяються на підлозі. Він засміявся і знайшов вмикач за дверима. За мить кімнату осяяло світло і його сестра заплескала в долоні.

− Ти чарівник, Луї. Я думала, що зможу знайти щось у напівтемряві, але як виявилося, я не кішка, − Евелін посміхнулася і міцно обійняла брата. Вона перестала сердитися, і хлопець перевів подих.

– А ти підросла, – відповів брат і театрально обурився, надувши щоки. − Ей, ти майже одного зросту зі мною, так нечесно, сестричко.

Евелін не зніяковіла, вона звикла виділятися у натовпі. Дівчина не вважала себе жирафою чи незграбним слоном, їй подобалися комплементи, але хлопців вона тримала на дистанції. Поправивши свою сукню і впорядкувавши свій гардероб, дівчина почала розпитувати Луї про його життя у Франції. Хлопець надихнувся і почав розповідати нескінченні історії про своїх друзів, навчання та вечірки.

− Ага, я вже бачила твоїх друзів і як ви класно проводите вільний час. Сподіваюся, що ти не вживаєш? − Евелін звернулася до брата з благанням в очах. Луї стало соромно, але він не хотів розчаровувати молодшу сестру, яка своєю поведінкою нагадувала матір Кларису.

− Ні, що ти! Я далекий від цього, але мої друзі… Я не можу вказувати, як їм жити, − брат Евелін спокійно відповів, намагаючись придушити внутрішнє хвилювання.

− Добре. Я рада, що ти живеш своїм розумом, а не колективним. До речі, у мене для тебе чудова новина. Я приїхала до Франції не просто на канікули, а щоб розпочати кар'єру моделі. Уявляєш, в аеропорту я бачила засновницю «Vogue»: мадам Рішар і Федеріка Мартінеса, – у дівчини горіли очі, коли вона вимовляла заповітні прізвища, але Луї не поділяв її захоплення. Його друг Патрік теж підробляв моделлю у злощасному агентстві мадам Рішар і розповідав не дуже добрі історії.

− Евелін, ти молода і красива! Навіщо тобі подіум та кар'єра живого манекена?

Сестра насупилась і подивилася на брата, як на головного ворога. Вона думала, що він її підтримає, а не відмовлятиме. Евелін грюкнула дверима і вийшла надвір. Почуття незадоволеності та злості охопило дівчину. Її ніздрі здіймалися, як у розлюченого бика, а нігті боляче впивалися в гладку шкіру.

Луї підійшов до неї ззаду і по-дружньому поплескав по плечах, але дівчина відвернулася від нього. Брат розлютився і пирхнув через її грубий жест. Хлопець глянув на сонце, яке сховалося за хмари, і щось прикинув у голові.

− Гей, невдоволений хом'ячок, я знаю, як тебе розвеселити. Поїхали до Парижа. Кафе де Флор чекає на нас, − Луї переможно посміхнувся, побачивши як Евелін просіяла. Її карі очі спалахнули, як гірлянди на ялинці. Дівчина підстрибнула від щастя та побігла збиратися.

***

Сидячи разом із Евелін у таксі, Луї відчував, що супроводжує знамениту кінодіву, яка вирішила відвідати найкращий заклад у своєму житті. Хлопець погано розбирався в модних новинках щодо автомобілів, одягу, мотоциклів і не поділяв захоплення молодшої сестри. Він навчався на журналіста і любив картини, історію та кіно. Дивлячись на свою сестру, яка сиділа спокійно в машині і щось набирала на своєму телефоні, хлопець дивувався, як вона вміла себе піднести.

Водій повернув на бульвар Сен-Жермен, і Евелін побачила знамените кафе, яке вже багато років слугувало притулком для інтелектуалів та творчої публіки Франції. Брат подав їй руку і допоміг вийти з машини, подібно до галантного кавалера. Вони йшли у бік кафе, попутно оглядаючи визначні пам'ятки, які розташовувалися недалеко від закладу.

− Луї, ми обов'язково повинні відвідати Одеон, − скомандувала дівчина, хитро примружившись.

− Еві, щось ти розійшлася. Давно не була у театрі? − запитав брат. Він виглядав на тлі сестри простенько і навіть безглуздо. Синя футболка з музичними інструментами і джинси меркли  на фоні вечірньої коралової сукні Евелін. Також Луї мав татуювання біля мочки вуха: маленький напис латиною.

Кафе де Флор вабило Евелін запахом свіжої вечірньої випічки та ароматної кави. Інтер'єр кафе сподобався дівчині, він був виконаний у манері ар-деко, пояснив Луї. Брат запропонував сісти, і Еві зручно розташувалася на сидінні з червоного дерева. Вона досі не могла повірити, що брат запросив її в таке розкішне місце, де колись завсідниками були Пікассо, Хемінгуей, Аполлінер, Камю.

Луї розслаблено розвалився в кріслі і чекав коли худий офіціант з прилизаним чорним волоссям підійде до їхнього столика і запропонує меню. Евелін намагалася мовчати і придушувати свою цікавість на публіці. Краєм ока вона оглядала гостей, які здавались їй забавними, як фігурки в магазині іграшок. Товстий чоловік у зеленій сорочці дуже часто тицяв своїми пальцями по меню і намагався на жестах пояснити невисокій і трохи змученій офіціантці, що він хоче замовити. Мабуть, бідолаха був іноземцем і не розумів мови.