Частина І. Париж. Розділ 1. Не всі вдома

Париж – це пристрасть.

Париж – це пісня, свято, почуття.

Але Париж – це робота, метро, блиск та злидні.

Париж – місто з тисячею осіб

Люди метушилися і штовхали Евелін, не даючи дівчині шансу відійти убік. В аеропорту Парижа було дуже людно, галасливо та некомфортно. Дівчина поспішала на вихід із будівлі, стукаючи високими підборами на тоненькій шпильці. Вона котила свою чорну валізу на коліщатках і нервово кусала губи, шукаючи в натовпі знайому людину. Луї мав зустріти її у залі очікування, брат пообіцяв Евелін, що обов'язково приїде, щоб супроводити сестру до місця дислокації.

  Дівчина дуже виділялася в натовпі і на неї звертали увагу чоловіки різних національностей: росіяни, французи, іспанці та афроамериканці. Вона йшла і не зупинялася ні на хвилину. Зручна червона сукня на тоненькій бретельці надавала її вигляду кокетливості, невимушеності та розслабленості. У душі мадемуазель Дюбуа була дуже зла і незадоволена. Вісімнадцятирічна дівчина готова була вибухнути прокльонами подібно Венері. Брат обдурив її, подарував хибну надію. Як батьки могли покластися на нього?

Евелін насупилася, коли побачила багато автобусів, наповнених туристами. Благо, вона знала французьку мову і не відчувала мовних бар'єрів. Дівчина народилася у Франції і до десяти років жила в Парижі разом із батьками та старшим братом. Евелін завжди вважала Луї серйозною людиною, на яку можна покластися, але сьогодні він вчинив із нею по-свинськи.

− Їй, красуне, хочеш покататися? − товстий італієць помахав рукою Евелін, при цьому посміхаючись на весь рот і показуючи свої криві жовті зуби. Дівчина скривилася і заперечливо похитала головою.

Втома та недосипання від перельоту охопило Дюбуа, різниця в часі між Монреалем та Парижем пригнічувала жваву Евелін. Вона шукала очима таксі, яке доставить її до Медона. Місто розташовувалося недалеко від Парижа, всього якихось десять кілометрів.

− Доброго ранку! Скільки буде коштувати поїздка до Медона? – ввічливо поцікавилася Евелін, оглядаючи літнього таксиста. Чоловік із сивою бородою та зморшкуватим обличчям привітно посміхнувся іноземці і промовив:

− Сімдесят євро, мадемуазель.

Евелін здивувалася, у її гаманці було всього сто євро, решта суми була на картці. Чоловік продовжував їй посміхатися як торговець на ринку.

− Чому так дорого? − запитала дівчина, хоча знала, що таксист не жартує з нею.

− Знайдіть, де дешевше. Бачу, мадемуазель, не хоче добиратися автобусом. Скоро буде дощ, тож покваптесь зі своїм рішенням.

Дівчина знала, що цей привітний дядечко має рацію. Вона озиралася на всі сторони в пошуку правильного рішення і натрапила поглядом на картину, яка змусила тремтіти її серце.

  Натовп дівчат, що вийшов з аеропорту, знаходився в оточенні свого маестро, казкового короля, що зійшов з трону. Чоловік йшов упевнено під руку із засновницею агентства «Vogue», найпопулярнішою модельною агенцією в Західній Європі. Евелін засяяла, як ранкова зірка. Світ моди завжди манив її у свої сіті, дівчина з дванадцяти років мріяла про кар'єру моделі, щоб усі заздрили її шарму, красі та стриманості на подіумі.

Її кумири прямували до дорогого авто та не звертали на неї жодної уваги. Евелін трохи розгубилася, спостерігаючи за небесною красою Фредеріка Мартінеса та суворістю мадам Рішар. Дівчата перестали бігти за своїми кумирами, коли машина помчала, залишаючи пилюку на дорозі.

− Дівчино, Ви їхати будете чи як? – стомлено запитав водій, не розуміючи захопленого погляду Дюбуа.

− Так-так, поїхали, − Евелін схаменулась і швидко сіла в машину. Вона не могла повірити, що сьогодні побачила тих людей, заради яких повернулася до Парижа. Її мати з вітчимом були раді відправити дівчину на канікули до Франції.

Дівчина умиротворено спостерігала за красивими краєвидами Франції, які захоплювали її не менше, ніж Мартінес та мадам Рішар. Евелін поринула в легкий сон і не помітила, як таксі в'їхало до Медона. Тут знаходилися старовинні замки, вілли знаменитостей, квартири, виноградники, розкішні парки та дивовижний краєвид на столицю Франції.

Літній таксист легенько доторкнувся до Евелін, і та розплющила свої очі. Невеликий затишний будиночок примостився на зеленому лужку, оточений столітнім дубом і каштанами. Евелін подякувала таксисту та віддала гроші.

Постукавши в двері будинку, Евелін зіщулилася від прохолодного вітру. Шкіра вкрилася мурашками, а ноги стали дерев'яними та не випромінювали тепло. Дівчині набридла тиша і вона почала барабанити кулаками в масивні білі двері. Ніхто не поспішав відчиняти, і гостя подумала, що вона чи таксист помилилися адресою. Опершись на двері, Евелін ледь не впала через те, що двері відчинилися під її вагою. Виявилося, що будинок не був замкнений зсередини, і будь-хто міг спокійно зайти.

Евелін зітхнула від досади і увійшла всередину. Будинок усередині був невеликим і дівчина опинилась одразу у вітальні. Повітря було просякнуте сигаретним димом, піцею і ще чимось незрозумілим. Біля плазми валялися порожні пляшки з-під вина. Вікна були щільно зачинені бірюзовими шторами, на підлозі валялося сміття, а на шкіряному дивані зручно спав молодик і він не був братом Евелін.

Дівчина зняла туфлі і попрямувала до незнайомця. Вона почала тормошити його і пхати. На столі біля дивана Дюбуа побачила недокурений косяк, який продовжував наповнювати кімнату солодкуватим запахом. Евелін жахнулася: будинок брата був схожий на притон для наркоманів. Ким би не був цей незнайомець – він друг Луї.