Рідна мова

Пишу до тебе щиро

Пишу до тебе щиро 
Як кажуть від душі.
Всміхнешся ти так мило,
Отримавши мої  листи.

Розкрий  цей  білий клаптик!
Буяє там  наша  весна....
Губ рідних свіжий    дотик.
У кожному рядку лише   вона!

Незграбні   букви дорогі..
Красою розмалюють небо!
І там десь в просторі,вгорі,
Напишуть: Так любити треба!

Із ними навіть до зірок
Злетіти зараз зможу...
Зробивши серця завиток
Напрочуд  і навдивовижу.

Закрилися очі

Закрилися очі,не бачили муки...
До сонця знялася з землі...
Не хочу лишить навіть думки
В залитій сльозми  труні.

Застелена цвітом   далека дорога.
До сонця із тьми! До небес!
Прошу і благаю за тебе я  бога...
І твердо рука на ефес!

О,  люди, пригнічені страхом...
В очах  тільки сум та журба!
А ти, як турботлива  біла  лелека
Даруєш  життя із даля!

Із неба  спуститися будеш,
Щоб бути зі мною завжди...
Тебе не забуду і знаю любиш
Приймати любові дари.

Не бачити

В очах не бачити, не знати
Жаги  до світлого  життя!
А може всім нам краще стати ?
Забути зроблене без вороття!

Згасають  зорі в темнім  небі.
І тільки  сонце світить  й гріє  тих,
Хто мужній де і коли  треба...
Молися, господе, за  їх усіх.

Квітками побрались широкі ниви,
Купається в лісах чорна  земля...
З надією ростили,пестили,манили.
Грім кращого життя  мчить іздаля!

Загуркотить, дощем пройдеться...
Обмиє радістю усіх, всіх вас!
Дитину й матір....сонце засміється!
Прийшов той час! Прийшов до нас!

Воля

Котить  хвилі  по морю.
Вітри  буйні по полю.
Сонцем пече,  спекою.
Вже летить до нас  лелекою.

Виграє в лузі із квітами
Сріблом в річці, самоцвітами.
Із землі росте до неба...
Здогадатися нам треба.

Що жаданніше за все?
Що нам треба над усе?
Воля ,та що як роса...
Принесла до нас гроза.

Прокотилася землею
Зайнялась  в небі зорею.
Вже не вбити не зламати.
Душу аж ніяк  не залякати!

В чужому краю 

Все думу думаю
Вірші складаю.
В чужому краю
Все ж не знаю...
Чи з богом я,
А чи одна?

У стороні чужій
По каплі тій   малій...
Збираємо цей клад
Все молимося  над...
Чужі,чужі слова!
А рідна мова  ще жива.

І медом на устах вона,
І колосом пшениці...
Та чистая  вода!
Напитися б водиці...
Та доля занесла
Із-під  рідного крила.

Горлицею  у небі,
Вовком по землі...
Слова летять у вічність ...
Завжди зі мною.... молоді...
Як батько й ненька!
Як ти, земля моя рідненька!

Чому  сумуєш, скрипко 

Чом  сумуєш ,скрипко?
У руках в  скрипаля!
Знати   хочеш ,чаклунко
Де та  журба? Звідкіля ?

Звідки ті карїї очі,
Що полонили тебе?
Ах, тїї очі пророчі
Ви погубили мене!

Як мені не  тужити!
Душу  мою ти зігрій.
Допоможи  розлюбити...
 Не полишай ти надій.

Заполонила, поклала
В серце кохання вона!
Піснею нагадала
В усьому  світі одна!

Ось така краса

Чарівничість, білі крила
Розгорнула в небі тім...
Стежки всі   запорошила,
Завітала  у наш  дім!

Ріки кригою покрила,
І мереживом  поля.
Оновила все ! Змінила!
Не впізнати із даля !

І стоїть  немов у казці
В чисте вбраная тополя.
У свіжовитканій  мережці
Сріблом виграє  зимовим.

Білий килим постелила
Чародійниця зима!
Навкруги все  звеселила...
Ось така вона краса!

Життя 

Нам треба зрозуміти!
Життя! І з чим його їдять.
І кава !Настрій де його подіти?
Хто зможе гумор  помінять...

Треба себе отак любити.
Бо віку як наплакав кіт!
По каплям гідність не згубити
Юність!Скільки  маєш літ?

Життя воно таке наснажене
 Як з гір швидка   вода
А старість! Майже не досяжне...
Лиш в двері  зрідка загляда

Ромашки 

Ромашки білі квіти літа!
Вони як сонце у траві!
Купаються, теплом зігріті.
Ти посміхаєшся мені.

Від тої посмішки твоєї
Так хороше, душа в раю!
Ще трохи й полетиш до неї
Забувши, що ось тут стою...

До неї тої, що коханням
Заполонила все життя .
Чекала...знала  без вагання
Коли прийде така  пора!

А я залишусь тут у полі
Плести вінок із квітів тих.
І на Купала згідно божій волі
До ніг моїх кладеш ти  їх.

Ромашок пригорщу із поля
Де сонце в лузі розквітає..
Шумить із сокором біла тополя.
Життя куточки серця заповняє.

Немає більше 

Чорною  хмарою покриті
Були ці дні в моїм житті!
Дороги воєн ті немиті,
Страшної долі на землі!

Пожежі заграва кровава!
Я зараз бачу все в твоїх очах...
І вірю, що хвилина та  жадана
Прийде, наступить, прийде  час!

Спокійно будуть  спати люди.
Зустрінуть ранки у тиші.
І протянуть до миру руки
Немає більше  воєн. Ні - війні!

Фенікс 

Фенікс могутній воскрес
Із попелу гидкого, сірого.
Піднявся знову  до небес
Побачить світу білого.

Сонце спалило  його,
На вершині пальми старої,
Звив  там   домівку, гніздо,
Не знаючи  долі злої.

Крила розправив,  взлетів
Против вітру, як завжди.
Всевишній йому  повелів
Стійким бути, відважним.

Крила мов  вітер стрімкі!
Гребінь квітчастий, барвистий!
А  у ногах -  земля. На спині такі
Кольори! Голос    великопанський!

Фенікс могутній воскрес
Із попелу гидкого, сірого.
Піднявся знову  до небес
Побачить світу білого.