13

Ми домовилися піти до лікарки наступного дня після пар. Але перед цим ще довелося висидіти лекцію Мельника, під час якої мені кілька разів здавалося, що я не витримаю, встану і вибіжу з аудиторії. Але я продовжувала сидіти непорушно, і навіть коли пролунав дзвінок і студенти почали розходитися, я все ще  робила вигляд, що уважно читаю підручник. Мені хотілося дочекатися, поки він піде. Але Олександр Миколайович ніби навмисне довго збирав свої папери, потім дивився в вікно, і, зрештою, ми залишилися в аудиторії сам на сам.

Я встала й пішла до виходу, але він покликав мене:

— Аліно, залишся на хвилинку.

Я відчула, що в мене тремтять і підгинаються коліна, а в горлі застряг якийсь клубок.

Підійшла і спинилася перед ним, дивлячись у підлогу.

— Чи допомогли тобі ліки? — спитав він дуже люб'язно.

— Так, — прошепотіла я.

— Тобто все вже добре?

Я кивнула.

Говорити йому про те, що він підсунув мені таблетки, які не лише не допомогли, а радше б зашкодили? Я боялася, що він придумає щось інше,  тому вирішила просто збрехати.

— Так, уже все гаразд.

— Ну й чудово, а ти так хвилювалася…

Він усміхався, як людина, яка тільки що позбулася свого найбільшого клопоту.

— Які в тебе плани на вихідні? Може, на дачу з'їздимо?

— Ні, в мене не вийде. Я погано почуваюся, — твердо сказала я. Цієї ночі я майже не спала, все думала, передумувала, і вирішила, що більше ніколи не матиму близьких стосунків з Мельником. Після того, як вдарив мене, він став мені огидним. Я дивувалася з того, що зовсім недавно любила його і дивилася на цього чоловіка, немовби на якесь божество.

— Ну, як хочеш, — він не став наполягати.

Зібрав свої речі, кивнув мені і пішов до виходу.

А я сіла на стілець, бо ноги мене відмовилися тримати. Від великого напруження мене морозило, в голові шуміло. Глибоко вдихаючи й видихаючи, я трохи заспокоїлася.

"Все буде добре, — сказала я собі. — Дівчата мене підтримають, і лікарка допоможе. Зовсім скоро я про все це забуду, як про страшний сон…"

***

Марина сказала, що лікарку звуть Киця. Ні, насправді вона була Ксенія Вікторівна, але своїх пацієнток, незалежно від віку, любила називати цим лагідним словом. 

Їй самій таке прізвисько також личило. Вона була невисока, худорлява, з коротко стриженим білявим волоссям і зеленими очима. Говорила тихо і неквапливо, рухалася граційно, вся її постать дихала впевненістю і розважливістю. 

Я боялася, що вона почне мене сварити або, навпаки, вмовляти, щоб я не робила аборт.

У книгах та фільмах зазвичай траплялося так, що героїні під впливом інших людей чи своєї власної совісті передумували і залишали дитину. Я боялася думати про це. Не хотіла навіть уявляти собі маленьке немовля.

Але лікарка ні в чому мене не переконувала.

— Кицю, ти молодець, що довго не відтягувала, чим менший термін, тим легше все проходить, — сказала вона, оглянувши мене. — Не бійся, все буде добре. Але тобі ще треба здати деякі аналізи, давай я напишу все ось тут на листочку, добре?

Ми домовилися, що я зараз зроблю усі необхідні дослідження і прийду через два дні. Аналізи мої забере Ксенія Вікторівна, і тоді ж ми домовимося, коли відбудеться переривання вагітності.

Заспокоєна, я подалася до гуртожитку. Але коли за два дні прийшла до лікарні знову, мене чекав неприємний сюрприз.

Киця зустріла мене з заклопотаним виразом на обличчі. Перед нею лежали якісь  заповнені від руки бланки — певно, результати моїх аналізів.

— Сідай, Аліно, — вона дивилася на мене і ледь помітно хмурилася. Так, наче мала повідомити щось важливе, але не знала, з чого почати...

***

Я, обмираючи, присіла на край стільця і стала думати, які ще неприємності підготувала для мене доля.

Не знаю, як ви, а я не раз помічала, що різні напасті не ходять поодинці. Варто виникнути одній проблемі — і за нею на голову людини починають, як із мішка, сипатися інші.

Тим часом лікарка спитала мене:

 — Кицю, чи ти знаєш, що у тебе негативний резус-фактор?

Я гадки не мала про це. Тобто з уроків біології в школі пам’ятала, що кожна людина має одну з чотирьох груп крові та позитивний або негативний резус, але як це могло стосуватися моєї проблеми?

Я заперечно похитала головою. 

 — Скажи, будь ласка, чи ти збираєшся в подальшому продовжувати стосунки зі своїм хлопцем? 

 — Ні,  — рішуче сказала я. — Між нами все скінчено, — і сама засоромилася цих слів, які були ніби позичені з телевізійної “мильної опери”. 

Ксенія Вікторівна в задумі кивнула головою і зітхнула.

 — Аліно, у нас в Україні близько 15 відсотків населення є резус-негативними, тоді як решта – резус-позитивні. Ти належиш до першої групи. От уяви собі — ти закінчиш інститут, зустрінеш хорошого чоловіка, вийдеш заміж, ви захочете народити дитину… Якщо він матиме такий же резус-фактор, як і в тебе, жодних проблем не виникне.  Але у випадку. коли в нього буде позитивний резус, може виникнути резус-конфлікт. Знаєш, що це таке? 

 — Колись щось чула… — пробурмотіла я. Ще до повного щастя мені якихось там конфліктів бракувало.

 — У  резус-позитивних людей на поверхні еритроцитів міститься специфічний білок: резус-фактор. У резус-негативних людей такого білка немає, — продовжувала Киця, уважно дивлячись на мене. — Припустимо, що вагітна жінка має резус-позитивну кров. Тоді все гаразд, і щодо виникнення резус-конфлікту можна не турбуватись. Інша справа, якщо вагітна є резус-негативною. В такому разі її імунна система з резус-білком «незнайома», адже в організмі його немає. Як наслідок, імунна система вагітної жінки вироблятиме «білки захисту» – анти-резусні антитіла. Ці антитіла атакуватимуть і руйнуватимуть клітини, що містять на своїй мембрані резус-фактор. Такими клітинами є еритроцити плода, якщо вони резус-позитивні. Резус-позитивну приналежність крові плід може успадкувати від батька. Тепер тобі зрозуміло, чому при плануванні вагітності так важливо здавати аналізи?