9

Пізніше, коли я вийду заміж і розповім цю історію своєму чоловікові, він наполегливо допитуватиметься, чи те, що сталося між нами, було насиллям з боку викладача. Я розуміла, яку відповідь він хоче почути, і сказала “так”. Більше ми до тієї теми не поверталися.

Проте у своїх думках я прокручувала наші зустрічі — ту, першу, і наступні, знов і знов, і усвідомлювала, що все відбувалося за взаємною згодою. Принаймні. з мого боку це була просто пасивність, я не робила жодного кроку назустріч, але й не пробувала пручатися. Спостерігала за діями Мельника наче збоку і думала, наскільки відрізняється те, що ми бачимо у красивих романтичних фільмах, чи про що читаємо у любовних романах, від буденної реальності. 

Зараз, через роки, я розумію, що Олександр Миколайович зовсім не був особливим, таким, яким я його малювала в своїй уяві. Звичайний середньостатистичний чоловік, можливо, у своїй професії він був добре обізнаний і з ним цікаво було поговорити, проте у питаннях стосунків — обмежений, егоїстичний і, ніде правди діти, недалекий. 

Наприклад, він протягом всього часу, що ми потайки зустрічалися ( а привозив мене Мельник на свою дачу регулярно двічі-тричі на тиждень, у ті дні, коли його молода дружина відвідувала спортивний зал, а потім теревенила з подругами у кав’ярні) , і тривало це більше місяця — хвилювався, що я нічого не відчуваю.

 — Чого ти мовчиш? — діставав він мене запитаннями. — Тобі не подобається? Може, я щось не так роблю? 

А звідки мені було знати, що він робить не так? Чесно кажучи. сам процес “інтиму” видавався мені нудним і, на мою думку, абсолютно не заслуговував на ту увагу, яку приділяють йому наші сучасники. Я слухняно приймала його пестощі, але мені найбільше подобалося, коли все, нарешті, закінчувалося, просто лежати поруч, поклавши голову йому на плече, слухати. як б’ється його серце, він щось розповідав, а я починала дрімати, і мені так не хотілося потім вставати й їхати до гуртожитку. Я мріяла провести з ним ніч по-справжньому — просто спати поруч, відчувати його тепло, бачити, як він дивиться на мене, щоб він знову грався моїм волоссям, або цілував мої пальці. І більше нічого.

Сексу мені не хотілося, тим більше, що Мельник чи то від природи, чи, начитавшись якоїсь літератури, полюбляв займатися коханням повільно, розтягуючи задоволення, увесь час придумуючи щось нове, і при цьому знову й знову цікавився, що я відчуваю, і чи так мені приємніше, ніж раніше.

Зрештою я просто напросто пригадала ті кілька відвертих фільмів, які переглянула ще в школі разом з Оксаною, у батьків якої був магнітофон і кілька захованих у потаємному місці “гарячих” касет. Отож я відновила в пам’яті ті сцени і почала копіювати поведінку героїнь фільмів. Поскільки акторськими здібностями Бог мене не обділив, виходило досить правдоподібно.

І Мельник аж сяяв від щастя, що йому нарешті вдалося розбудити в мені чуттєвість. Ну, я вже сказала, що чоловіком великого розуму його не назвеш. Але все одно мені було добре поруч із ним. Я почувалася захищеною, а ще — дорослою і до біса спокусливою та досвідченою.

Насправді ж я була геть нерозумною, а всі свої знання про стосунки між чоловіком та жінкою черпала виключно з глянцевих журналів. 

Зараз мені дивно, що нам вдавалося тривалий час не “спалитися”. Мої сусідки звикли до того, що я пропадаю то на репетиціях, то в бібліотеці, тож їх не дивувала моя тривала відсутність. Як Мельник аргументував свої поїздки перед дружиною — не знаю. Можливо, вона й не цікавилася, де він був.

З його розповідей про свій шлюб ( а він переповів мені і історію свого знайомства з дружиною, і подробиці про їхнє весілля. народження доньки) — я зрозуміла: його обраниця живе своїм життям, а він  — своїм. У нього власні інтереси, своя компанія друзів, у нього — своя. А може, то він просто бив на жалість, аби я довше протрималася біля нього.

Він боявся, щоб ніхто не дізнався про наш зв’язок, тому коли ми їхали назад до міста, висаджував мене з машини далеко від студмістечка, і я потім у сутінках йшла навпрошки через пустирі та чужі двори, переходила річку по мосту, сповитому туманом, і та річка досі мені сниться. Часто я прокидаюсь нажахана, бо мені здається, що я стою на тому мості, перехиляюсь через поруччя,  а хтось раптом бере мене ззаду за плечі і штовхає в темну. бездонну глибину. Уві сні я була впевнена, що якби я озирнулася, то побачила б незворушне обличчя Мельника.

Але, як казала моя мудра бабуся, “дурне спить — дурне й сниться”.

В реалі Мельник мене не кривдив, навпаки, замовив словечко перед викладачем, в якого мені випало писати якийсь занадто складний реферат. Я поскаржилася йому, що не можу знайти жодної літератури по темі, а Олександр Миколайович переговорив з тим викладачем, звісно, відгукуючись про мене виключно, як про старосту групи і громадську активістку. І викладач приніс мені чиюсь минулорічну роботу, а я тільки підписала титульну сторінку із своїм ім’ям та прізвищем.

 — Мені треба  переписати реферат? Адже маю зовсім інакший почерк… — сполошилася я.

Обоє чоловіків поглянули на мене, потім перезирнулись і засміялися, неначе я зморозила якусь дурницю.

 — Та хто його буде читати? — махнув рукою колега Мельника. — “Титулку” перепиши — і все.

Я так і зробила. Потім ще Мельник приносив мені додаткову літературу з історії для підготовки до практичних робіт, і я завдяки цьому мала гарні оцінки. Втім, я не зловживала його протекцією. Все одно сама все ретельно вчила.

А коли він хотів мені подарувати золотий ланцюжок на день народження,  я категорично відмовилася. Так і не взяла його, лише букет квітів.

А потім побачила той ланцюжок на Мельниковій дружині, яка вела в нас семінар. Ну що ж, не пропадати добру… Поставилася до цього спокійно.

Хоча в глибині душі вірила, що він кохає лише мене, і йому потрібно трохи часу, аби вирішити питання з розлученням, а потім ми одружимося.

Він нічого такого мені не говорив. Я придумала це сама, і сама ж повірила.