6

Я вирішила більше не випробовувати долю, і побігла до гуртожитку. Серце калатало в грудях, від сорому хотілося стати маленькою, наче мишка, і заховатися в якусь шпарину, щоб ніхто не міг бачити мого розпашілого обличчя і очей, які лихоманково блищали. Мене дійсно почало морозити, і я вже не знала, чи це все від нервів, чи, може, я справді захворіла.

Проходячи повз кабінку Кассандри, я низько опустила голову в надії, що вона не зверне на мене увагу. Але вахтерка цього разу була на місці та ще й у гарному настрої, бо висунулася зі своєї "шпаківні" і крикнула мені вслід:

— Вітер з поля, хвиля з моря, ой да, довела любов до горя! 

Це були рядки з якоїсь не то пісні, не то частівки, але як вони стосувалися мене? Я не була ні в кого закохана, і закохуватися не збиралась. Залишалося думати, що цього разу Кассандра втрапила пальцем у небо зі своїм "пророцтвом".

До своєї кімнати я бігла, перестрибуючи через сходинку, і, коли увірвалася досередини, то геть захекалась.

Дівчата сиділи на своїх ліжках, Марина читала глянцевий жіночий журнал, а Катя розкладала пасьянс. Обидві дружно повернули голови у мій бік.

— Хто це за тобою гнався? Маніяк? — весело спитала Марина. — Ти сапаєш, як загнана коняка.

— Я боялася, що общага зачиниться, — на ходу придумала я.

— Так ще тільки пів на одинадцяту! 

— В мене немає годинника, я не знала.

— А кавалера де згубила? — продовжила допитуватися Катя. — Чи котрась краля таки його відбила?

— Ні, ніхто його не відбивав. Але Женька мені не кавалер, ми просто друзі.

Дівчата переморгнулися зі значущим виглядом.

— Звісно, друзі, — кивнула Марина. — Але якщо дійде до дружнього сексу, не забудь про засоби безпеки. Купи презерватив і носи в сумочці.

Я знітилася:

— От, дякую, що б я без ваших розумних порад робила!

І замкнулася у ванній, просто, щоб посидіти і переосмислити все, що зі мною відбулося. 

Коли ж, умившись і почистивши зуби, наважилася повернутись у кімнату, дівчата вже розстелили ліжка і полягали. Правда, вони не спали, а про щось тихо розмовляли.

Я швиденько одягла довгу футболку, яка слугувала мені за нічну сорочку, і пірнула під ковдру. Відразу ж відвернулася до стіни, заплющила очі і вдала, що сплю.

Але дівчата відступати не збиралися. Вони явно поставили собі за мету випитати у мене всі подробиці минулого вечора.

— Розказуй, що було на дискотеці, — запропонувала Марина. 

— Нічого не було, ми потанцювати, та й усе.

— Женька проводжав тебе додому? — суворо спитала моя старша подруга.

Я знизала плечима. Та, певно, в напівтемряві кімнати вони того не побачили.

— Не провів? Отакої! Невже ви посварилися через якусь дрібницю?

Розуміючи, що відкараскатися від розмови в мене не вийде, я сяк-так переказала все те, що відбулося на дискотеці. 

— Ото ти попалилася, дівко! — похитала головою Марина.

— Подумаєш, — хмикнула Катя. — Він же сказав, що не буде повідомляти в деканат.

— Значить, і переживати немає чого, лягай і спи! 

— Все одно мені якось не по собі, — зізналася я. — Виходить, що я "заклала" Женьку, тепер у нього будуть неприємності…

— Ти дурна чи прикидаєшся? Нічого йому не буде! Мельник не дурний, навіщо йому проблеми, ви ж у нього головні ролі граєте. То він просто лякав тебе.

— Ти думаєш? — я відчула неабияке полегшення. А й справді, чому я так перейнялася цим усім? Хтось інший лише посміявся б і забув через п'ять хвилин, а я заснути не можу, мене мучить сором за те, що виставила себе перед Олександром Миколайовичем у такому незручному вигляді.

— І перестань поводитися, як мала дитина! От ти вічно думаєш про інших, звинувачуєш себе у їхніх проблемах. Женька, між іншим, тебе покинув, втік, а ти за нього хвилюєшся. Навіть якби Мельник догану йому вліпив, так йому й треба, боягузу!

— Женька не боягуз, він подумав, що я теж побігла, — спробувала я виправдати свого друга.

— Хто там знає, чим він думав! От тобі треба точно менше думати, а то навигадуєш собі всякого! А нам потім морока — втішати тебе! 

Мені дійсно стало легше після слів Марини і Каті.

Я піднялася з ліжка, підійшла до Марини і обняла її.

— Дякую, ви мене справді  заспокоїли, — сказала, звертаючись до обох подруг.

— А ти думаєш, ми самі такими не були, дурненькими? — посміхнулася Марина. — Коли я навчалася на першому курсі, то потрапила, так, як оце ти, в кімнату зі старшокурсницями. І одна з них, вона на фізкультурницю вчилася, сказала мені: "Поїсти, поспати, сходити в туалет, зайнятися сексом — це все, що людині треба для щастя. А все інше — вигадки!"

— Яке ж це щастя — сходити в туалет? — здивувалася я. 

— А ти спробуй довго потерпіти, не справляти природні потреби, а потім і зрозумієш. Людина — вона, в принципі, від тварин нічим не відрізняється. І мені зразу твердження тієї дівчини здавалися дикими, мовляв, а як же велике і світле почуття? Але з часом я зрозуміла, що кохання, дружба — все це тільки ілюзії, до пори до часу, не назавжди.

— А як же любов до рідних — батьків, дітей?

— Ну, це теж інстинкти, як у тварин. Розмноження, догляд за потомством...Не треба нічого ускладнювати, Алінко! На добраніч! 

Марина вклалася до ліжка, і швидко я почула її розмірене дихання. Катя ще трохи покрутилася, вмощуючись зручніше на продавленому казенному матраці, і незабаром теж заснула.

Тільки я лежала з розплющеними очима і дивилася в стелю, на якій відбивалися химерними візерунками тіні від дерев на фоні світла вуличного ліхтаря. 

Я думала про те, що Марина помиляється, і справжнє кохання все-таки існує. Просто, може, вона ще його не зустріла, тому й відгукується так скептично. Адже не може того бути, щоб стільки книг написано, пісень створено, фільмів знято — про що? Про банальне спарювання, як у тварин? Мені не хотілося у це вірити.

У мене все обов'язково буде інакше. Адже я особлива, не така, як усі. Достойна того, щоб зустріти справжнє Кохання, з великої літери. І, можливо, очікування його є не менш приємним, ніж саме майбутнє почуття.