Шкандаль і вічні суперечки

Грета, та, що відьма.

– У-у-у, паскуднику! Дай - но я тебе лишень вхоплю! Хвоста накрутю, і рейтузу на голову намотаю! – відьма стояла біля киплячого казанка, і сама кипіла не гірше за нього, – Старий вихвостень! Скільки років вже разом, а він і далі продовжує свої вихиляси! Ну почекай в мене, дарма ти з відьмою зв'язався, ой дарма!

Відьма ходила біля столу, роздивляючись інгредієнти, перебираючи пучки трав, мішечки із сушеними квітами та баночки з перетертими коренями.

– "В мене тонка душевна організація", – знущальницьки пародіювала вона, вочевидь, того самого хвостатого паскудника. – А в мене груба! – гаркнула відьма. – І що тепер?! Може для моєї організації твоя теж не надто зручна, але ж я терплю! Терплю! А ти мене підставляєш, рейтуз недороблений!

Відьма продовжувала нервово намотувати кола біля столу, періодично зазираючи в казанок. Вона то гортала свої записи, то хаотично витягала із шафок якісь книги з рецептами, але схоже, нічого не допомагало їй вирішити проблему. А... яку, власне, проблему ?

– Ну от не міг ще 2 хвилинки спокійно посидіти, га? Ну невже так важко було? – відьма говорила з відчаєм у голосі (можливо, в надії розжалобити невидимого співбесідника), – мені лишилось-то усього нічого! Два інгридієнта додати....

– А які?? Які, чортяку тобі під хвоста! – схоже відьма зрозуміла, що її акторська гра нікого не обдурить, і тиск на жалість не спрацює. Власне, вже не вперше, але чого б не спробувати знову.

– Ну ось! Гляньте на нього! Отак кидає бідну нещасну відьму на суд долі! То не догукаєшся його як треба, а то серед ночі припхається без дзвінка і попередження! А я, між іншим пристойна відьма! А мушу підскакувати як гірська коза і бігти, робити, бо він, бачте, явився!

– І в мене клієнти! Ти розумієш, чи ні?? Я через тебе без грошей лишусь!

Відьма ще трохи спробувала себе у ораторській та акторській майстерності, але невидимий глядач, схоже, її потуг не оцінив.

– Все, виходь, давай тонкодушевний, – промовила Грета, та що відьма, сідаючи за стіл. – Не буду я тобі хвоста крутити. Вибач, що не пішла варити це кляте зілля, одразу як ти прийшов. Більше так не буду! – емоційно і абсолютно точно, чесно-чесно, пообіцяла вона.

– Знаю, що будеш, кожен раз одне й те саме – проявився нарешті співрозмовник відьми. – Зараза ти, відьма, але ж все одно тебе люблю! Йди вже, доварюй зілля поки я не передумав. У нас, у Музів, знаєш душевна організація ...

– Ой, та мовчи вже зі своєю організацією, – відьма підскочила до казанка, розуміючи, що діяти треба швидко, а то знову цей хвостатий десь завіється, і сиди потім, чекай того Музиного рейтуза.

☆☆☆

 БОНУС ВІД МУЗА

Ні, ну ти диви! Вона ще й обзивається!

Сама стара шкапа! Ой, і що ж мені там чекати? Ти без мене жодного пристойного зілля не звариш, бідося.

Тільки вийдеш перекурити – вона вже волає як скажена! Тут я тут, підожди, рейтуз твій улюблений поправлю і вийду. Ха-ха.

А організація в мене взагалі-то і справді тонка, ти ж мене навіть не бачиш більшість часу, дуринда. Думати трохи треба, ду-ма-ти! Я ж не збираюсь за тебе все життя все робити! Я так, лише вільний мандрівний натхненник..

А вона ти диви як вчепилася! 

Муз - вільний рейтуз, зрозуміла, відьма??

Ой, ні, ні, ні, це навіть не пробуй! Це ми вже проходили, і я знаю що ти в юності в театрі грала. Ага, "відьма Грета в ролі яблуні", ото майстерність!

Ну от, от подвіться на неї, ледь що не так – одразу чортяку під хвоста! А тьху на тебе! Нашо він мені здався під хвостом, весь образ тільки спаганить.

Пх-пхе-кхе-кхе! Ледь не вдавився через тебе! Відьмо, в тебе від пристойного тільки приставка при - прибахкнута, притрушена і пришелепкувата! Пристойна, ха... 

І, взагалі, я тобі не потяг, щоб за розкладом ходити! Коли можу - тоді і приходжу, ти диви на неї! Цабе невдячне! Посеред ночі вона гостей не приймає, ти бреши та не забріхуйся, пристойна.

"В мене клієнти"...а в мене ліміти! Мені може для поповнення душевної енергії необхідно нади'хатися... тьху ти, надихнутися! Я тобі що, бездонна батарейка ?

Відьма - відьма. За шо ти саме мені дісталася, га? Інші музи ходять собі по вдячних, кмітливих, легких на підйом. А я? Кожен раз з боєм мушу те кляте натхнення в тебе запихувати! Ну чесне слово!...

– Знаю, що будеш, кожен раз одне й те саме – промовив Муз, вийшовши нарешті до відьми. – Зараза ти, відьма, але ж все одно тебе люблю! Йди вже, доварюй зілля поки я не передумав. У нас, у Музів, знаєш душевна організація ...

Кінець

☆☆☆