Глава 3.

Наступного ранку прокинувшись, я спустилася до низу, де на кухні вже сиділи батьки. Тато сидів спиною до мене - снідав. Мати тримала чашку з кавою в руці, потроху відсьорбуючи його. Зустрівши мене поглядом мама усміхнулася:

- Доню, доброго ранку, вітаю тебе, - вона оглянула мене, помітивши нову сукню, яку вона мені купила місяць тому і я досі не вдягала її, так зраділа, що аж штовхнула тата ліктем, щоб той звернув на мене увагу. - Яка ти красуня!

Блакитна сукня до колін, прикрашена біло-блакитними квітами із тонкої, майже прозорої вуалі. Сукня виглядала дуже вишукано і ніжно. Підкреслюючи колір моїх очей. 

Обернувшись татко не відразу впізнав мене та вирішив пожартувати.

- А де це ділась моя донька Емі? Що це за прекрасна дівчина? - із здивованим лицем тато почав награно оглядатися.

- Це я татку! - з посмішкою промовила я і підійшовши до столу поклала йому руку на плече. - Не смішно, тату. Я виглядаю в ньому наче миша, яка вирішила натягнути на себе шкуру кота.

Тато розсміявся.

- Мавпеня, ти дивовижна! Я кажу тобі від щирого серця.

Я прибрала руку й сіла поруч за стіл.

- Доню, - почала розмову мати. - Так, як в тебе сьогодні свято, ми з твоїм батьком вирішили подарувати тобі гроші. - вона поклала на стіл крупненьку суму грошей.

- Сьогодні, - продовжив розмову тато. - Ти зі своїми друзями можете сходити в клуб, порозважатися. Ми вже домовилися з батьками твоїх друзів.

- Дякую, мамо і тату! - я піднялася зі столу та поцілувала їх. - Ви найкращі!

- Замовляти торт? - спитала мати.

- Ні, мамо не потрібно. Ми з друзями купимо щось смачне. - я почала швидко їсти сніданок, щоб не запізнюватися.

На сніданок були мої улюблені панкейки з клиновим сиропом, приготовані мамою. Поївши я встала, прокричала невнятне спасибі та вхопивши рюкзак, який звечора чекав мене біля порогу дверей, вибігла з будинку. Спізнювалася. Трохи зупинившись біля дороги я почула татове будь обережна й їдь на машині.

Перші сонячні промені заливали нашу невелику осінню галявину з витоптаною сухою травою. Друзі не чекали мене, тому що ми домовилися зустрітися в школі.

Діставши запасні ключі з карману, я відкрила автомобіль. Кинула рюкзак на вільне переднє сидіння, і натиснувши педаль газу, рушила до школи.

Приїхавши я вибігла до школи. Продзвенів дзвоник.

"Я спізнююсь." 

Піднявшись по широких сходах на третій поверх, я пройшла трохи по коридору, і влетіла в кабінет географії.

- Вибачте за запізнення. - промовила я, і піднявши очі на вчителя, який очима показав проходити, сіла на своє місце.

- Привіт! - гуртом промовили друзі.

- Вітаємо! - продовжив Марк. - Ти сьогодні в сукні, на тебе не схоже. Хочу запевнити, що тобі личить!

- Так, дякую. Я вирішила в перший та останній раз вдягти це..

- Ні Емі, Марк правий тобі справді личить, - промовила Софі. - Пора тобі переходити на сукні. - посміхнулась вона.

- Можливо, - я поглянула на сукню з іншого боку. "Може, все не так і погано". - Але мені не дуже комфортно. До речі ми сьогодні підемо в кафе-клуб, щоб відсвяткувати мій день народження. Батьки дали мені не малу суму для розваг.

- Круто! - зрадів Марк.

Раптом до класу завітам містер Вінґстон. Він прискіпливо глянув на вчителя, а потім на мене:

- Мені потрібна міс Хайден. - процідив він дивлячись на мене. 

- Будь ласка, беріть. - промовив вчитель географії.

- З Богом! - промовила Софі, коли я вже йшла між партами до дверей.

- Тримайся! - почулося ззаду, але я не розібрала.

Тримтячи я вийшла з кабінету.

- Прошу за мною. - промовив Вінґстон.

"Схоже в нього сьогодні поганий настрій.." 

Ми пройшли коридор, звернули до сходів, спустилися на перший поверх, і нарешті зайшли в кімнату під сходами - склад. Тут було дуже пильно - пилюка розліталася і неприємно потрапляла до носа, я не сильно напружувалася через це, щоб не відволікатися. Стелажі з коробками стояли вздовж кімнати на них теж була пилюка, за коробками була розчищена невелика територія.

"Ніколи тут не була.."

Посередині стояв стіл на якому був величезний, металевий прилад. Два стільці стояли навпроти обабіч стола, напевно для безпеки. Містер Вінґстон показав очима сісти на стілець біля приладу, коли я сіла він став біля мене. Одягаючи липучки.