Глава 5.

Після закінчення уроків ми з друзями, як і планували пішли в кафе-клюб, щоб відсвяткувати мій день народження. В кафе ми відразу зайняли останній столик. Бо він виходив на терессу другого поверху, а на першому розташовувся звичайний молодіжний клюб, ось чому він був найкращим в місті - дуже добре розташований. Поки я обирала замовляння до нас підійшов офіціант:

- Ви щось обрали?

- Так, мені мохіто, а моїм друзям два мілшейка. Один з полуницею, другий з шоколадом. - усміхнулась я.

- Добре що ти пам'ятаєш. - гукнув Марк.

- Може щось на десерт? - втрутився офіціант, записавши наші коктейлі в міні блокнот, який містився в його долоні.

- Так, пудинг з вишневим джемом. Ви щось будете? - спитала я у друзів.

Вони переглянулися і разом відповіли:

- Нам ще один пудинг з сливками і арахісово-карамельний чізкейк.

- Добре, очікуйте замовлення.

- Я допоможу грошима. - однотонним голосом сказала Софі. - В тебе свято, а ми наїдаємося.

- Ні, будь ласка не треба. Я вас пригощаю.

- Дівчата.. мм.. ну що розовідайте що новго? - почав тему Марк.

- Гаразд. Мені схоже скоро батьки куплять собаку! Уявляєте? - промовила Софі.

- Ого, круто. А яка порода? - здивувалась я.

- Думаю джек-расел.

- Ти вже готуєшся до появи домашнього улюбленця?

- З нетерпінням!

- Блін, а в мене є тільки папуга, який що ночі серенади з сусідським папугою співає. Схоже в них там любов. - обурився Марк, а ми з Софі мало не розсміялися аж до сліз.

- Мені наче найближчим часом нікого дарувати не збираються, тільки єдиний кіт бешкетник у бабусі є. - витерла я сльози сміху.

- А тобі що подарували ботьки? - спитала Софі.

- Похід у кафе-клуб.

- Тоді зозуміло чому ми тут. - підхопив Марк.

До нас підійшов офіціант з підносом:

- Ось ваше замовлення. Після того, як з'їсте залишите посуд на столі, і підете на рецепшен з чеком, - він простягнув мені чек. - На ньому сума, яку ви маєте сплатити.

- Зрозуміло, дякую. - промовила я, поклавши чек на стіл біля себе.

Офіціант пішов далі обслуговувати відвідувачів, а ми почали їсти десерти та пити напої за розмовою.

- Емі, а ти куди збираєшься поступати після 11-того класу? - поцікавилася Софі. - Я, мабуть, на дизайнера.

- Я ще не вирішила, але хочу зауважити, що ти станеш чудовим дизайнером!

- Дякую.

Через невелику паузу поїдання десертів, Марк обурився:

- А мене не хочете спитати?

- Навіщо тебе питати? - відвела погляд Софі. - Ми всеодно добре знаємо, що ти будеш блогером-пранкером до кінця життя.

- Не правда, це тільки хоббі, а я хочу бути механіком, як батько. Бачили б ви, як він вправно все лагодить, поодбивавши молотом собі всі пальці.

- Оце механік.. - посміялась я. - Сподіваюся він себе вміє лагодити.

- Ага, щеб пак.

- Може підемо в клюб? - подала я ідею.

- Ходімо. - хором гукнули друзі.

В клубі було дуже гучно. Коли ми прийшли, від музики та путостороннього шуму голова закипала, але ми почавши танцювати і швидко втягнулися в ритм.

В клубі теж були столики для гостей та барменова стійка, де люди замовляли напої та більярд. 

Софі з Марком танцювали, а в мене дуже заболіла голова, тож я вирішила підійти до бармена і попросити води. Взявши воду я підійшла до диану із столиком. Обпершись спиною об нього я побачила, як весело моїм друзям. Марк танцював брейкданс, в той час, як поруч Софі підбадрювала його.

- Ви чимось засмучені? - почулося ззаду. 

Я так злякалася.

Обережно відійшовши від крісла я обернулася.

Ззаду на дивані сидів русявий коротко підстрижений хлопець з виразно великими зелено-сірими очима. Напрочуд він мені досить таки сподобався.

- Зовсім ні. Голова трохи паморочиться, але то пусте..- буркнула я, ледве розчувши що сказала сама.

- Присядете? - гарний голос хлопця пролунав до моїх вух.

Сівши біля нього, я повернулася до хловця лицем. Він був трохи старший за мене.

- Вибачте, я мабуть вам заважаю? - боязко, від його очей які виразно дивилися на мене, спитала я.

- Ні. До речі забув відрекомендуватися я Гордій Мур. А тебе як звати?

Від паморочення в голові я ледве вимовила:

- Емілі Хайден.

- Ти гарна.

- Дякую, в мене сьогодні день народження, ось тому так вирядилася.

- Зовсім ні. Я не про плаття, а про лице. А це волосся, - він взяв пасмо мого волосся в руку. - чорніше ночі дуже прикрашає твоє обличчя. Ти тут сама?

- Дякую. Ні. Мої друзі танцюють трохи далі. - я показала поглядом назад на друзів.

- Зрозуміло. Хочеш чаю чи чогось випити?

- Ні, я не п'ю, дякую.

- Хм.. може мохіто?

- Ти теж його любиш? - здивувалася я.

- Так, дуже. Можеш дати мені свій телеграм?

- Так, звичайно.

"Хлопець вирішив ще зустрітися зі мною? Оце новина.."

Давши свій нік у телеграмі, до нас підійшли Софі з Марком.

- Натанцювалися? - поцікавилася я, дивлячись на виснаженого Марка.

- Так.. - промовив Марк пильно вдивляючись в очі Гордію. - Ми знайомі?

- Начепто ні. Та всеж таки мені вже час, я напишу тобі. Па-па. - повернувшись до мене сказав Гордій.

- Гаразд. 

- Бувай. Нехай щастить. Та вітаю тебе. - вже направляючись до виходу через товпу гукнув він.

- Дякую. Бувай. - недослухавши він пішов.

- Дивний хлопець всеж таки.. - пошебки промовив Марк мені на вухо.