Глава 1.

Наші дні.
- Кицю, вставай час до школи. – почувся мамин голос.
- Зараз мамо, вже йду.

Вставши з ліжка я швиденько вдягнулась у худі та джинси, мабуть, це мій найулюбленіший одяг та накинула рюкзак на плече.
Я спустилася зі сходів та пішла на кухню. Наш будинок на околиці місті не був великими, на відміну від більшості сусідських. Намає альтанки на ділянці або химерно вистрижених кущів-огорож, жодних стутуй, топіаріїв чи фонтанчиків. Звичайний газон по обидва боки вузької кам’яної доріжки до вхідних дверей, яку бажано привести до ладу, і низький дерев’яний парканчик по периметру. Усередині все обставлено так само просто, як і зовні. Крихітна кухня сусідувала з віталнею, відокремленою великим обіднім столом, який був тут замість кухонного і ніколи не використовувався для посиділок великої компанії, а біля дальної стіни між книжковим стелажем і диваном знаходились двері у ванну кімнату. На протилежній дивану стіні висів телевізор із досить скромним розміром екрану, ліворуч від нього вікно практично на всю стіну, а праворуч біля кухні сходи на другий поверх, де знаходились дві кімнати: одна батьківська спальня та моя кімната.
- Доброго ранку! Сідай їсти. – промовила мати, поглядом показуючи на стілець за столом.
- Ні, мамо. Я не голодна. – я прошла повз маму, взявши яблуко, яке лежало в корзині біля холодильнику. – Цього досить.
- Гаразд, але потім не шкодуй.
- Добре, добре… - вже відкриваючи двері і виходячи з будинку, гукнула я.
Осінні промені сонця потроху заливали місто. Схоже, рано вранці йшов дощ, тому на пожовтілій траві можна було побачити крихітні краплинки ранкової роси.
Надворі, я побачила своїх друзів Марка та Софі, які чекали мене, щоб разом піти до школи.
- Хей, привіт. – озвався Марк, побачивши мене та відводячи очі від телефону в той час, як Софі показувала йому щось.
Софі теж звернула на мене увагу.
-  Привіт, друзі. Що дивитесь? – заглядаючи у телефон, запитала я.
- Привіт. – промовила Софі.
- Так, тут Соф знайшла такий мем, у тік тоці. – він показав пальцем.
Я побачила чоловіка з горілкою, який обіймав великого іграшкового ведмедя.
- Пов: мій тато після свят, переплутав маму. – розсміявся Марк. 
Ми з Софі теж посміялися.
- Ви пам’ятаєте, що сьогодні контрольна? Хто готувався? – спитала я, коли ми вже нешвидко йшли до школи.
Марк здивовано глянув на мене:
- Яка ще контрольна?! 
Софі засміялася.
- Ти, як завжди Марк.. – Софі була дуже популярна та розумна дівчина, їй дуже легко давались різні науки в той час, як мені з Марком, ні.
Я виглядала дуже скромно. Пряме, недовге, чорне, як ніч – волосся, яке спадало мені на плечі. Темно-блакитні очі від тата. Курносий ніс від мами. Губи бліді, ледь помітно рожевий відтінок. На щічках ледь виступає рум’янець, та й шкіра бліднувата. Я була ненастільки гарною, як більшість дівчат: фігура скромна, не фарбувалася косметикою, вдягала зручні джинси та світло коричневе худі.
Софі блондинка з карими очима, трохи з веснянками, але не занадто. Гарна фігурка, яку вона любила демонструвати, вдягаючи топик та міні спідничу, іноді плаття. Навіть взимку вона носила коротку, стильну, чорну куртку з білими застібками. Будучи без шапки, на диво, вона рідко хворіла в той час, як я вдягнувши на себе товстюще пальто, шабку, рукавички та шарф – примудрялася захворіти, посередині навчального року… Також, під курткою взимку Софі носила коротку кофтинку і теплі лосіни. Ніс мала прямий і маленький, який виглядав дуже мило, на її ясному обличчі. Губи яскраво-рожеві, які не доводилось фарбувати. Софі була прикладом для багатьох дівчат: рішуча, розумна, симпатична, впевнена у собі (не те, що я), вела свій косметичний відеоблог в тік тоці – не дівчина, а супер! Не дивно, що половина чоловічої статі старшої школи бігали за нею, щоб отримати увагу. 

Марк русявий –  коротко підстрижений, з карими очима, виглядав рішуче, але в душі був трохи сором’язливий, любив читати фантастичні комікси. Ніс кирпатий з горбинкою, але симпатичний, трохи бешкетник. Любив розігрувати людей, невинними розіграшами, і заливати відео з ними на Ютуб. Одного разу, навіть, мене з Софі розіграв, з тих пір Софі тримає на нього невелику образу.  Довге коричниве, бувало й чорне худі, чорні джинси та модні, брендові снікерси, які пречудово підкреслювали цей образ.
В цій групці я виглядала лишньою, але товариші говорили, що я цікава. Може так воно є?
Ми так заговорилися, що не помітили, як майже були біля школи.
Наша школа не нова, їй вже більше двадцяти п’яти років. Це триповерхова світло-сіра будівля у формі прямокутника. Молодші класи розміщені на першому та другому поверсі, а старшокласники вчаться на другому та третьому.
Класні кімнати в нашій школі просторі та світлі, з великими вікнами та зручними партами. Стіни їх прикрашені квітами, вишитими рушниками, таблицями, портретами видатних учених.
До головного входу веде парадний ганок з багатьма сходинками. З цього ганку кожного року восени та навесні нас вітають з Першим та Останнім дзвоником директор, завучі, вчителі та різні гості. З такої нагоди ганок прикрашають квітами та повітряними кульками.
На першому поверсі знаходиться великий просторий хол, де висить розклад занять, стінгазети, оголошення. А найбільшою гордістю його є величезні горщики з високими квітами – пальмами, кімнатними розами, геранями. За ними дбайливо доглядає технічний персонал школи та самі учні.
Ще в нашій школі є два спортзали – великий та малий, а біля школи великий стадіон. Клас інформатики оснащено сучасними комп’ютерами. А ще в більшості класів є проектори.
На першому поверсі знаходиться бібліотека та читальний зал з багатьма цікавими книжками, а також їдальня, де готують смачні булочки і звідки завжди йде апетитний аромат.

По дорозі до класу нам на зустріч йшла директор по своїх справах, ми з Софі чемно привіталися, а от Марк промовчав, тому що то була його мати.

Йому не подобалось, що вдома за ним дивиться мати і в школі. Хоча ми з Софі мріяли, щоб мама була директором.