ГЛАВА 38 МОМЕНТ ЗАКИПАННЯ

Числена родина Лесі мешкала у великому будинку на околиці Алушти. Курортне містечко у осінній час створювало враження закинутого і безлюдного. Чого не скажеш про дім, куди ми приїхали. Варто було Лесі вивантажити нас із Євою з машини, як двір наповнився якимись тітками, дядьками, племінниками і племінницями. Вряди-годи хтось приїхав, щось відбулося, є на кого подивитися. Усі намагалися  виявити свою увагу, а заразом і  безмежну радість з приводу нашого приїзду. Я засумнівалася, чи то не в циганський табір часом втрапила? Пригледілася – ні! Виявляється,  просто одесити у Криму. Маму Лесі я впізнала  по тому, що вона тримала на руках онука Вадьку й на правах господині командувала зятем, до якої кімнати йому відносити наші речі.

—    Я таки думаю, Максик, що фіолетова гостьова – саме те, що треба, - махнула Лілія Степанівна, і Максим слухняно потіг валізу із сумкою саме туди. Чудово ж вона його віддресирувала.

—    Це у нас номер люкс. Тут мама селить  найдорожчих клієнтів у літній час, але зараз нікого немає, тому тобі пощастило, - поділилася Леся. – Ти не лякайся, живемо за законами матріархату. Рулить моя мама, протистояти нереально. Приймай усе без коментарів, інакше образиться, надметься, як сич, і зробить усім головний біль та геморой одночасно і надовго. А так вона усміх нас любить безмежно.

Після ситного обіду Єва миттєво знайшла собі друзів: п’ятирічного Артура і чотирирічну Риту. Племінники Лесі пояснювали Єві, як треба гратися якимись камінцями. Я сиділа на веранді й милувалася ідилією – діти чудово граються, чого ще треба? Раптом на горизонті з’явився рудий  котяра, а з ним ще й чорний.  Діти кинули гратися  з камінцями, погналися за тваринками. Це був фінал ідилії й початок безладу. Усе змішалося: коти, льотки, діти. Я ледве витягла з цього хаосу Єву і забрала її з плачем ( рвалася цікаво гратися) у відведену для нас кімнату. У дворі ще довго чувся крик людей і нявкання котів.

—    Єва не звикла гратися з котами, - виправдовувала я свою дівчинку перед Лесею. Єва демонстративно сердилася на мене, дулася у кутку кімнати – я їй всю малину зіпсувала.

—    Розслабся. Це у нас такі будні. Котів багато лазить і регулярно отримують від дітей. Минулого тижня Артур почав був виноградом кидатися, вистава була  круче, ніж сьогодні. Скоро й мій приєднається до цієї банди, - заспокоювала Леся. – Ви відпочивайте, ближче до вечора підемо в місто, до моря спустимося, якщо не заштормить.

—    Катька, дзвонив Стас, - з’явився у дверях  Макс. – Злий, як чорт. Він їде сюди. Завтра зранку буде.

—    Ти йому сказав? – сердито дорікнула я, але Макс запевнив, що Стас говорив з ним так, немов знав напевне, що «його дівчата» тут.

—    Не переживай, теща баню натопить, і всі проблеми зникнуть, - трохи  соромлячись, запевнив Макс. – Перевірено нами з Леською.

Прогулянка містом  втомила фізично, а передчуття, що скоро настане момент  з’ясовування відносин із сердитим Стасом – морально.  Я обдумувала, що йому скажу, як буду відбиватися словесно у випадку серйозних звинувачень. Тепер я жалкувала, що помчала так далеко стрімголов, але зробленого не повернеш. Єва назбирала  на березі моря шліфованих різнокольорових скелець і вважала їх дорогоцінними каменями.
Я думала, що зранку у мене буде час на те, щоб остаточно розпланувати словесні напади  на Стаса. Фігушки. Не встигла  продерти очі – він у дверях стоїть.

—    Привіт! – і ковдрою прикриваюсь, інстинктивно намагаюсь сховатися, тому що бачу: злий – не те слово.

—    Одягнися і я тебе на веранді чекаю. А то Єву розбудимо, - майже пошепки  мовив, поправляючи коврочку, що сповзла з Єви. Я одяглася, як за командою «Підйом!» у армії.

—    Подякуєш Лесі, що заспокоїла і кавою напоїла. Я б тебе прибив, зараза така. Ти що це витворяєш? Я ледве Даньку не покалічив, думав, що ти до нього пішла, - накинувся зразу, як тільки  вийшли на веранду.

—    Ти ж хотів, щоб я пішла, чого ж тепер з претензіями? Я тобі не потрібна, Єва тобі не потрібна…

—    Я такого ніколи не говорив.

—    Але й особливого ентузіазму не було. Коли люблять, так себе не поводять. Говорять про любов, якось  реагують на залицяльників.

—    І як я мав реагувати на Даню? З сокирою за ним по вулицям бігати?

—    Принаймні, домовлятися  про моє весілля із суперником – це взагалі жах несусвітній, розумом не збагнути.

—    Невже? Коли це я домовлявся? Щось не  пригадую такого дикого факту, - ти подиви, ще й амнезію корчить, гад.

—    А на твоєму дні народження? – прочищаю пам'ять. 

—    Значить цієї розмови ти не підслухала, інакше б знала, що я попросив Даню триматися від тебе на піонерській відстані. Я не можу йому заборонити взагалі з тобою не спілкуватися, адже не Середньовіччя.  Так, він довго тебе любив, таємно та болісно. Але він не терпів усіх твоїх підліткових закидонів, не закохував тебе в себе довго і наполегливо, не гасив усіма мислимими і немислимими способами непереборне бажання близькості, розуміючи, що ти не доросла до цього. 

—    А збоку здається, що тобі все фіолетово. Твій спокій удава мене просто гнітить, - так накипіло, що коли прорвало, то вже не втримати.

—    Тобі здавалося, що я спокійний. Насправді я дуже боявся, що ти підеш до Данила. Але твоя подруга-відьмочка Юлька  сказала, що якщо я буду зайвий раз смикатися, ти точно підеш. І я терпів. Стиснувши зуби, терпів, граючи роль доброго дядька Сема. А виявився ще й винний.

—    І коли ж то Юлька тобі розповіла? - почала розуміти, що він знає більше, ніж я думала.

—    Коли виплив факт мого реального дня народження. Спочатку думав лажа, потім зрозумів – ми потрібні один одному. Як половинки. Я навіть цю книженцію твоєї бабусі прочитав. Від кірочки до кірочки. Найімовірніше, ти не дочитала, або не звернула уваги на пунктик, що якщо знаку зустрічається два відповідних знака-паралелі, то перевага у першого. Навіть не перевага, а остаточний прапор. І я боявся ставати першим, як я тебе боявся, аби ти тільки знала. Але не пошкодував. Ти справді перлина. Це їхня властивість тих егоїстичних перлин - влізти в черепашку і доконати так, що мама не горюй. І з тобою складно, і без тебе не можна, –  а я реально не дочиталася до таких подробиць, мучалася тут, обирала, а виявляється – усе вибрано давно за нас.