ГЛАВА 36 ПОШУК ВИХОДУ

Скільки я не просила розповісти Стаса, про що вони з Данею говорили, він прикинувся партизаном і мовчав.

—    Є такі речі, які я не можу з тобою обговорювати, - спеціально дражнив. – Одне скажу, ми одне одного зрозуміли. Битися не будемо, не хвилюйся, цивілізованості вистачає.

З цим трикутником треба було щось робити. Тяжкі погляди Дані, коли ми випадково зустрічалися (благо, нечасто) і внутрішній смуток Стаса пробуджували у мені гидкого черв'ячка, який гриз душу з ранку до вечора. Я відчувала себе винною, причому, по відношенню до обох.

— А чому б і не обговорити, - не вгамовувалася. – Наприклад, як ти дивишся на те, щоби Даня намалював мій портрет? У холі повісили б. У старих дворянських маєтках портрети господині будинку та хазяїна вішали на стіни.

—    Нехай малює. У нього це добре виходить, – мовив спокійно, як удав, але в очі не подивився, що означало – сердитий.

—    А ще в холі вішали великі такі роги оленя чи лося у тому випадку, коли господар будинку був любителем часто відлучатися на полювання, - чекала на реакцію, але він тільки усміхався.

— Стасе, скажи, ти взагалі не ревнуєш? Твоїй дружині інший чоловік пропонує заміж, а ти?

—    Він знає, що шлюб у нас фіктивний. Я пояснив, навіщо все це було потрібно, – майже металевим голосом промовив.

—    Очманіти! - захотілося його легенько чимось стукнути. - Я тут майже зразковою дружиною стала, а в нас досі все фіктивно виявляється. Дозволь дізнатися, а що потрібно, щоб реально було, по-справжньому? Що не так? Готувати я навчилася, у ліжку нам начебто не нудно. Чи тобі однієї мене мало? Дівчата в голові!

—    Ні. У мене одна, інші обійдуться. Мені й тебе забагато. У зв'язку із чим революція? Посваритися захотіла?

—    Розібратися хочу.

—    Розбирайся, ніхто не проти. Адже вирішувати тобі. Яким би не було твоє рішення – зрозумію й прийму твій вибір. Я люблю тебе і не приховую цього, і мені добре з тобою, і, в принципі, мене все влаштовує так, як є. Точніше, влаштовувало до цього моменту. На жаль, я розумію, що починаю заважати твоєму щастю. Чомусь мені здавалося, що такий, як Данило, не з'явиться у твоєму житті чи з'явиться, але не так скоро. Він шалено тебе любить. Так любить, що Шекспір у труні перевертається – йому, з його пристрастями, таке кохання і наснитися не могло. Я не хочу, щоб ти потім мене люто зненавиділа тільки тому, що стояв на шляху твого щастя. Я б оформив розлучення, але має пройти рік, інакше придиратися почне опікунська рада.

—    І як ти бачиш майбутнє Єви? - мені просто було цікаво, як вирішив він це завдання. Виявляється, вирішив і це.

—    Зазвичай при розлученні дитину залишають матері. Я розумію, що з тобою їй буде краще. Ви вже дуже пов'язані. Але, якщо ти проти, мені вона не завадить, все одно своїх не буде.

—    Ти це серйозно? - не вірилося, і ніколи б не повірила, що спочатку від мене відмахнувся, потім від Єви.

—    Серйозно, - відповів. Переконалася, що діяти треба  було терміново, інакше наламав би дров – на три зими вистачило б. Як тільки Стас поїхав на роботу, зателефонувала до свого наукового керівника курсової Анастасії Євгенівни. Суперський психолог.

—    Катерино? Добре, що ти зателефонувала. Я тут днями із ректором говорила. Він не проти, якщо ти розвинеш тему і на базі курсової попрацюєш над дипломною. Там всього залишилося фактами добити - і все, ну як?

—    Анастасіє Євгенівно, дипломна зачекає. У мене тут криза. Дзвоню з іншого приводу. Мені потрібна ваша порада як практикуючого психолога. Коротше, як фахівця.
Оскільки Єва цього дня залишилася вдома, я запросила вчительку до себе на чай. Єві включила її улюблені серії «Ну, постривай», а ми з Євгенівною усамітнилися на кухні.
—    Затишний у вас будинок. Красиво, - озирнувшись на всі боки, видала вердикт Анастасія Євгенівна. Навіть якщо вона до цього й підозрювала про нашу мильну драму, то тепер  марно намагалася вдавати нездивовану, поки я розповідала, але деякі жести все ж таки видавали її справжні емоції.

—    Я думала, таке лише у кіно показують. Так, Катерино, завдання складне, але цілком вирішуване, - підсумувала. - Ти знаєш, що тобі потрібно? Ти визначилася, з яким чоловіком тобі краще?

—    Та в мене тільки один поки що і був. І мені з ним добре.

—    З іншим інтиму не було? Це важливо.

—    Тільки цілувалися. А треба  інтим, щоб порівняти?

—    Знаєш, яка жінка найщасливіша? - запитала і посміхнулася. - Та, якій немає з ким і нема з чим порівнювати. Не дури, дівко. Між нами, у моєму ліжку побувало багато чоловіків. А тим єдиним, з яким так добре, що нікого не потрібно, виявився Костя – однокурсник. Він боявся зізнатися, вважав, що мені олігарх більше личить. Тобі Бог на початку життєвого шляху вручив приз – розвертай,  бережи і ховай. Від інших баб, а то викрадуть. Жартую.

—    А як же доля? - я уявила, як буде боляче Дані. – Бабуся уві сні мені Даню як мушлю показувала.

—    По-перше, бабуся у сні – то твоя підсвідомість, підказки чи варіанти твого мозку. Це як я в реалі, тільки уві сні кіно тобі крутить твій мозок, щоб не скучно було. Усі ці магії, чаклування – то людська фантазія. Прагматизм – то інше. Може, і є вона та «доля», але іноді треба щось і самому зробити. Тут доведеться різати  по живому. Ти готова випробувати все можливе, поки не буде так, як ти хочеш?

—    А раптом я Стасу тягар? Може, він утомився від мене і такого ось тихого побуту, яким оточений. Завжди було багато жінок, а тут я майже нав'язалася. Мені з ним добре, а йому? Говорити він може будь-що. Якби знати, що думає.

—    Ось по ходу й дізнаєшся, що думає.  Мужики думають лише у критичних ситуаціях, і то, коли щось втратили. Доки грім не гряне, мужик не перехреститься – чула? Народ підмітив. Якщо не знаєш, що відчуваєш до людини, — заплющ очі й уяви: її немає, цієї людини. Ніде. Не було і не буде. Тоді все стане зрозумілим. 
Тут же заплющила очі й уявила відсутність Дані. Я можу це пережити. Йому, мабуть, буде погано, а я зможу. Потім уявила відсутність Стаса. А це не зможу. І він, найімовірніше, теж не зможе, бо у його житті не лише я прописалася, а й Єва. Як усе просто. Але те, що склалося в моїй голові, має скластися і в його, Стасовій.