ГЛАВА 35 ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

—    Що це таке? – побачивши у моїх руках квадратний згорток у подарунковому папері й з бантиком, напружено спитав Стас.

—    Здоров був! У кого сьогодні день народження? Це твій подарунок. Точніше, частина подарунка, - трохи червоніючи, повідомила.

—    Уже цікаво. Боюся припустити, що це, а вже про другу частину так і взагалі тремтіння по шкірі, - й тільки тепер помітила, що він одягнений як на роботу.

—    А що тебе не відпустили? Адже свято?

—    Кать, я швидко змотаюся туди й назад. Я ж лікар, клятва Гіппократа і таке інше. Після обіду буду вдома, як штик. Гості все одно до шести запрошені. Я розгорну, подивлюся? - обережно поцікавився й почав знімати обгортку, ніби там бомба була захована. Але там була аптечка для машини. Відкрив, перевірив вміст та посміхнувся. - Корисна річ. Дякую, давно вже треба поміняти. А друга частина?

—    А друга частина увечері, – пообіцяла.

—    Тобто не скажеш? Хоча б натяк? Це їстівне?

—    Тобі аби їстівне. Ще скажи футбольний матч Єврокубку? - як можна так примітивно думати.

—    А че, футбол і кухоль пива, та ще ти під боком…

—    Їдь. Чим швидше поїдеш, тим раніше приїдеш, - провела і ворота за ним зачинила. Поки готувала список справ на день, встала Єва. Вже не нудно.

Інтуїція та почорніле на горизонті небо підказувало, що без дощу не обійдеться, тож вирішила стіл накривати у хаті. Після обіду зателефонувала Валерія Миколаївна і запропонувала зайняти Єву. Я їй дуже була вдячна, тому що ця дзига крутилася під ногами, раз у раз намагаючись щось умикнути або попробувати. Відкрила банку горошку у салат, не встигла озирнутися – половини банки немає – Єва облизується. Мені не шкода, але намішавши у своєму маленькому пузику горошок, оселедець і малосольні огірки, можна мати карколомний ефект і прописатися в туалеті. Поки замішувала тісто на пряники, Єва кілька разів відщипнула пісочного тіста і винесла вердикт:

—    І цьо його п’єкти? Так сьмацьно!

Валерію Миколаївну Єва вже звала бабусею Лєрою та слухалася її з напівпогляду. Жінка зиркне – і Єва з книжкою сидить,  казку розповідає чи віршик вчить із захопленим виглядом «Мені дуже подобається». Цього дня вони усамітнилися у Євиній кімнаті, щоб  ліпити листівку Стасу в подарунок.
До шостої години Єва зліпила листівку, я стіл накрила, гості зібралися, а Стаса не було. Кеша розлютився і почав кричати «Караул! Горимо!», тож його довелося віднести нагору. Я зателефонувала до лікарні, але  чергова сказала, що операція затягнулася і, найімовірніше, Стас звільниться не раніше, ніж за півгодини. А поки доїде, то й година зовсім.

Довелося  розсаджувати гостей за столом, оголошувати тости та пригощати без іменинника. Потім Гоша запропонував увімкнути забійний музон, щоб потанцювати. Таким виявився Моден Токінг.

Я розповідала Валерії Миколаївні, як робила грибний салат, коли почула оксамитове Данине:

—    Мамо, Катя напише тобі цей рецепт. Чи можна я її вкраду на танець?

Він узяв мене за руку й повів до центру зали. Користуючись тим, що Стаса не було на горизонті, Даня міцно обійняв мене і притиснув до себе. Він знав, що я не протистоятиму, а підкорюся, бо це приємно. Добре, що моє волосся було розпущене і приховувало яскравий рум'янець, який миттєво запалився на щоках.

—    Даня, це не зовсім правильно, - вирішила я зупинити його натиск, коли прикрита моїм каскадом волосся його рука почала гуляти по спині.

—    Вибач, забувся. Ти сьогодні дуже гарна. Такою я тебе ще не малював.

—    А якою малював? - ухопилася за ниточку.

—    Різною. Пізніше попозуєш? - запитав.

—    Ню? – спитала саркастично.

—    Не обов'язково. Я можу і дофантазувати.

—    Дань, а тоді в купе ми не вперше зустрілися? Чи не так?

—    Здогадалася? Ні, не вперше. Вперше я тебе побачив два роки тому. Ти сиділа у читальній залі бібліотеки імені Вернадського й захоплено гризла олівець, морально вмираючи над якоюсь товстелезною книженцією. А я ремонтував комп'ютер. Правду кажучи, кинув це заняття і тоді вперше намалював твій портрет. Скористався службовим становищем і з формуляра дізнався твою адресу.

—    Ти два роки стежив за мною? Маніяк, - пожартувала і легенько наступила йому на ногу.

—     Чому маніяк? Просто ти якось одразу оселилася в душі та серці. Вирішив поспостерігати. Я не бачив поряд з тобою хлопця, тож вирішив, що ти панночка вільна. Чесно кажучи, навіть наявність хлопця навряд чи щось змінила. Мене до тебе шалено тягло.

—    Чому ж не знайомився?

—    Знайомився. Тричі. Ти забула чи не надала цьому значення. Тоді, в бібліотеці, ти мене відшила, грізно сказавши: «Юначе, не чіпляйтеся, я тут читаю». Повір, погляд був убивчим. Ніхто б не ризикнув продовжити залицяння.

—    А другий та третій? - Даня відкривав мені такі факти з моєї біографії, що можна було не тільки дивуватися.

—    Вдруге був у лікарні. Я зламав руку й лежав у травматологічному відділенні. Ти проходила там практику. Я старався привернути твою увагу, але  вся лікарня обговорювала твій роман із гарним лікарем. Я не знав, що це Стас. Третій був у купе. Спочатку ти мене взагалі боялася. Я думав, що хоч упізнаєш…

—    Було легке відчуття де-жавю, - зізналася.

Повільний танець змінився швидким, і до того ж звук машини, що в'їжджає, сповістив про приїзд іменинника.

—    Ми ще поговоримо, - пообіцяла й помчала зустрічати Стаса.

Не встиг іменинник увійти, як посипалися привітання, задаровування подарунками та запрошення нарешті випити. Застілля переросло в народну забаву «Нап'ємося до чортиків» і закидаєм один одного відвертостями. Адже воно як, що у тверезого на умі, то у п'яного на язиці. Я не встигла й оком моргнути, як Даня зізнався Стасові, що любить мене і хоче одружитися.

— Ну, ходімо, наречений, обговоримо це питання серйозно, - і вони пішли надвір. Я двічі вибігала переконатися, що просто  говорять, а не рукоприкладствують.