ГЛАВА 32 ЛІЗА

—    Я, значить, від мужиків відбиваюся, вірність зберігаю, а він чотирьох днів не зміг витримати, - відчинила двері й з усього розгону з відра хлюпнула холодної води прямо на сплячого в ліжку. Він підскочив, ніби то не вода була, а окріп, скинув ковдру, і … переді мною  постав  голий і мокрий… Гоша.

—    Твою дивізію! Чо твориш, Катька? З дуба  гепнулася? - він прикрився, я почервоніла.

—    Гоша? А Стас де? - о наробила справ, на всю зиму дров нарубала. Як ще відром зверху не тюкнула.

—    У зоопарк Єву повів. Він сказав, що тебе два тижні не буде. Щось трапилося?  А чо  ти так рано? – настрій мінявся швидко. - Ти не проти, що ми тут із Лізою?

—    Так то Ліза була.  Я там твою Лізу трохи ввела в оману... Іди, наздоганяй. Як хоч не вбила?
Через пів години ми сиділи втрьох на веранді, пили соки з плюшками (Гошка спік) і реготали, згадуючи мою коронну появу «а ля не чекали… взагалі».
—    Ліза, заради Бога, вибачте, я як уявила, що там у ліжку Стас… - вибачалася  і дякувала усім святим, що зупинили і я відірвалася лише на Гоші. І то не сильно.

—    Нічого, я розумію. Сама коли почула "дружина", "дитина", така образа накотила, слова сказати не могла.

—    Катюха, а чого відпочинок перервала, га? – не вгавав Гоша.

—     Бо скучила. Дай, думаю, як в анекдоті, повернуся з відрядження несподівано. Майже вийшло. Ти тільки Стасу не розказуй.

—    Не буду. Цікаво, а що б далі зробила, після  помивки?

—    Тобі краще не знати. Але нічого доброго та цензурного, повір мені, -запевнила. Точно знала, що колись, але Гоша розкаже Стасу, що було, то нехай знає, що так просто не минуться йому походеньки по бабам, якщо припече.

—    Це Гоші ти могла втирати все, що завгодно, і він, розвісивши вушки, слухав. Я відчуваю, що щось не так, - не даючи мені спокійно почистити зуби, нависаючи і вже цим збуджуючи, говорив Стас. - Я звичайно неймовірно радий, що тебе не було всього п’ять днів замість  чотирнадцяти, але ... Я повинен знати, що тебе ніхто не образив, - він повільно розпустив моє волосся, зібране в косу.

—    А варіант, «я когось образила», ти не розглядаєш? - швидко вимила рота від зубної пасти, повернулася до Стаса і вп'ялася в його такі бажані губи. Претензії на цьому закінчились. Він мовчки відніс мене до своєї кімнати.

—    Тільки давай тихіше, а то Гоша та Ліза… – хотіла попередити.

—    Я тебе благаю. Начебто вони не знають, чим ми тут займаємося. Самі, мабуть, теж не сплять, - відповів Стас, уміло звільняючи мене від одягу.

—    Звичайно, не сплять. Феном ліжко сушать, - до речі, іе була правда. - А вони надовго до нас? 

—    Ти проти?

—    Ні-і-і-і. Ти що. Гошка, він прикольний. З ним цікаво. Так готує смачно. І посуд миє. Хоч завжди нехай живе, - я теж підключилася до роздягання Стаса. Його почало дратувати, що я це роблю повільно, наче дражнячи. - А Ліза? Як вона тобі? – напружено поцікавилась.

—    Давай про це завтра. Я дико скучив, - останні перешкоди з одягу були зняті, і відчуття його приємної тяжкості віднесло у світ очікуваної насолоди.
Вранці, коли я причалапала на кухню, там уже закипів чайник, бутерброди були зроблені й усі, включаючи Єву, нагодовані. Яке диво!
—    А де всі? - запитала у Гоші, що жував.

—    Стас поїхав на роботу. Єву повіз у садок. Лізу теж обіцяв підкинути до редакції. Я тут дещо зварганив нашвидкуруч. Ти не проти?

—    Проти? Приколюєшся? Гоша, ти безцінний екземпляр чоловічого роду, - констатувала факт. - Якби я була багатою дамою, найняла б тебе кухарем.

—    Тиждень можеш користуватися безкоштовно, – заявив Гоша.

—    А чо тиждень? Рекламна акція? – цікаво стало.

—    Ні. Тимчасові труднощі. Мене ж залили сусіди. Роблять ремонт. За тиждень обіцяли закінчити. Пардон, що ми, як сніг на голову.

—     Та ну тебе, свої люди, – про «залили» не повірила. Ознаки брехні в наявності, але я допит із пристрастю не збиралася влаштовувати. Вирішила у Стаса потім запитати, щоб угамувати свою цікавість.

Відсторонена від кухні, я зайнялася двориком. Мрії повинні збуватися, а я мріяла про ялинки та альпійську гірку. Невеличкі ялинки притягла з ліска, що  розташувався неподалік, і переможно вкопала вздовж паркана. З гіркою довелося трохи повозитись.  Увечері приїхав Стас і привіз Єву з Лізою.

—    А це що за революція? - запитав Стас, вказавши на мої ази в ландшафтному дизайні.

—    Альпійська гірка, - я поглянула на накидане каміння, обгороджене якимись шматками битої цегли, і додала, - буде!

—    Тебе страшно вдома залишати одну. Приїдеш, а тут ділянка зорана і засіяна чимось урожайним, - напівжартома.

—    А ти не залишай. Відпустку тобі обіцяють чи ти супермен на постійній підзарядці?

—     Ні, не обіцяють. Якщо й буде, то у серпні. Тиждень – не більше, – розчарував Стас.

—    Дівісь, цьо ми робілі сьодня з пластіліна, - Єва тикала мені в обличчя щось чорне і безформенне. Вгадати, що це було неможливо. Я кивнула Стасу, впевнена, що Єва йому вже розповіла про свій виріб. Той розправив руки та помахав ними.

—    Пташка? – типу здогадалася я.

—    Аха, плявда  гальна? - це був початок великого вечора ліплення із пластиліну. Єві вже було не цікаво, але Стас із Гошею продовжували ліпити солдатиків, танки, коней. І ще довго цим усім гралися.  Зовні – мужики, збоку – великі діти.
Мене більше турбувала Ліза. По її поведінці я відчувала якусь напругу. Від Стаса за кілька днів дізналася, що Ліза втекла від свого чоловіка. Ось вони з Гошею й вирішили сховатися поки що у нас. Розмова давно назрівала. Якби я не бачила, що вона хоче поговорити, нізащо не полізла копатися у її проблемах. Але Лізі потрібно було виговоритися.

—    Мені подобається тут. Затишно й дихати легко, - якось сумно сказала. Момент для душевної розмови був чудовий: вечір, Єва з Гошею та Стасом гралися в будинку. Ми з Лізою затрималися у альтанці.