ГЛАВА 26 БЛИЗЬКІСТЬ

—    Ми цеє, Катюх, Стасіка занесли у його кімнату, - повідомив Макс, коли вони з Лесею та Гошею збиралися йти. – Перебрав трохи. Не вміє пити.  Ти не думай, ми його  просили зупинитися, але…

—    Та є у нього таке. Нічого, завтра полікується й до понеділка оживе. Його проси не проси – все одно не послухав би, - трохи було незручно перед друзями, але що вже є.
Леся рвалася допомогти мені помити посуд, але я не дозволила. Бачила, що вона вже вся на голках, бо малюка лишила на сусідку. Не зрозуміло, за кого більше боялася: за сина чи за сусідку. Знаючи її малого, я сусідці відверто співчувала. Юлька з Ванькою поїхали раніше, щоб дістатися додому по світлому. На умовляння лишитися  категорично відмовилися:
—    Не кисни, подруго! – сказала наостанок  Леся, коли Макс і Гоша вже спускалися сходами ( ліфт знову не працював). – Я б на твоєму місці брала ініціативу у свої руки. Повір мені, він твій до останньої волосинки. А тепер ще й офіційно. Сам Бог  руками й ногами за.
Доки я збирала брудний посуд, ховала страви, що лишилися, до холодильника, мою голову відвідала шалена ідея. Видно, шампанське таки вдарило куди не варто й пробудило мою колишню шкодність. Я приперлася до кімнати Стаса й акуратно, щоб він не прокинувся (хоча яке там!), його роздягнула. Навіщо він так старався напитися, мені було не второпати, але не скористатися цим – гріх. Лишила новоспеченого чоловіка в одних трусах. Зібрала костюм і, почистивши його у ванній, склала до пакунку, адже треба було здавати у прокат. Сукню свою я ще вдень упакувала. Потім повернулася знову до кімнати Стасіка й роздягла його  цілком. Для  більшої вірогідності й сама вляглася з ним поруч. Уявила, як він здивується, коли прокинеться. І нехай помучиться: було щось чи не було?
 Прокинулася  від сліпучого променя сонця, що пробився крізь штору. У ліжку одна. На дверях великий ватман, на ньому напис: «Без одягу ти – супер! Милуватися нема часу – повіз здавати  наряди. Дякую за гарну картинку зранку!»
Блін, традиційно почувалася ідіоткою. Значить, розкусив. Ще більше здивування чекало, коли прийшла на кухню – посуд вимитий, на кухні чисто, манка для Єви зварена, Кеша матається  по клітці, заклопотано  збирає зернята. Мовчки.
—    Якщо так буде щоранку, то я в раю, - промовила вголос і попрямувала будити Єву.
Повернувся Стас лише увечері. Вів себе традиційно, витримуючи піонерську відстань. Потім гралися з Євою у твістер, дуркували й сміялися. Я безрезультатно намагалася читати (а треба було вчити) підручник «Генетики», але з голови не йшло Юльчине передбачення. Для моїх ревнощів потрібен серйозний привід. Невже когось заведе? І накой мені самій хтось другий?
—    Ти на нас не сердишся, що не звемо гратися? – з’явився Стас у дверях моєї кімнати.

—    Ніколи гратися. До семінарів треба готуватися. А що, вам третього не вистачає?  Ви ж не алкоголіки, без третього обійдетеся.

—    Нам тебе не вистачає. Ага, я забув подякувати за чарівний ранок, - майже пошепки біля самого вуха.

—    Подякував. На дверях. Я читати вмію, - відповіла сердито. – І перевів ватман, який я купувала, щоб гру Єві намалювати.

—    Не сердься, Кать. Так краще буде, повір мені. А гру можна на зворотньому боці ватману намалювати. Мені тебе сьогодні теж чекати в гості?

—    Ні. Я так зрозуміла, що мені доведеться  когось іншого просити зробити мене жінкою. Ти не наважишся ніколи.

—    А чому тобі так не йметься розпрощатися з дівоцтвом?

—    Від монаха чую! Сам, напевно, у дванадцять  дівок розбещував.

—    Ой, ще не факт хто кого розбещував.

—    Ага, я дивлюсь, у тебе одуренна біографія. Хоч романи пиши.

—    Ото б сіла й написала, а не гризла мене.

—    Зьнову люгаєтесь? – причалапала Єва. Цей миротворець діяв на нас із Стасом, як місія ООН.

—    Ні, сонечко, ми просто з’ясовуємо деякі питання, - спробував виправдатися Стас. – Я там касети з фільмами купив. Хотів запропонувати подивитися, - дипломат із Стаса ще той, але хоча б намагається й то не погано. Знає, що я фільми дивитися люблю. Якщо обирати між «Генетикою» і кіно, перше серйозно програє.

—    Ото так би й зразу, - звичайно ж пішла в зал. Лише глянула на назви на коробках від фільмів, ледве не розплакалася: «Дракула», «Едвард руки-ножиці», «Привид». Фантастика і жахи.

—    Ти це на ніч пропонуєш дивитися? Та я ж від жаху помру. Єві це також не вздумай показувати. Не засне. Будеш сам тоді її всю ніч розважати.

—    «Блакитна лагуна» про кохання на безлюдному острові, - запропонував Стас альтернативу. Дивилися цей фільм.  Вразив  гарними краєвидами, вродливими  акторами. Але ми зі Стасом знайшли купу невідповідностей із реальним життям.

—    Які гладенькі ніжки у головної героїні. Чим вона їх там голила? Камінням? – першим почав Стас.

—    Герой теж, я дивлюсь, не заростає, - і я туди ж.

Коли показали  сцену пологів героїні у джунглях без  жодної крапельки крові, з двома-трьома ахами-охами, і як вона вже зразу тримає річну дитину на руках, а герой питає: «Де ти  взяла дитинку?», ми вдвох не витримали – пирснули від сміху. Медична освіта дала про себе знати.

 Єва заснула по ходу фільму, тому мені довелося її віднести  до нашої кімнати. Стас навздогін  пошепки спитав:

—    Ти повернешся? 

—    Ні, дивися сам, я завтра додивлюся.
Марно намагалася заснути. Нічого не виходило. Заплющила очі й перенеслася у приємні спогади дитинства. Коли мені було сумно, я завжди так робила. Чітко намалювався силует бабусі, яка годувала курей, сварилася із сусідом через те, що завів смердючого козла. Ванька на велику, я його наздоганяю на  своєму тарантасі, переганяю і падаю в калюжу, бо наїхала на каменюку. Зате перемогла! Вогнище за селом – ми з Ванькою підпалили скирту сіна. Я блукаю у кукурудзі (козу шукали) і думаю, що ніколи з цих густих джунглів не вийду, так і помру молодою і голодною… Тоді почувалася нещасною, зараз розуміла, що була щасливою. 
Почула тихі кроки, потім відчула чиєсь дихання  і приємні дотики до своєї шкіри. Спочатку це були  погладжування по щоці, а потім  щось торкнулося губ. Нехай думає, що я сплю.
—    Що ж ти зі мною робиш, лялька? – прошепотів ледве-ледве, обпалюючи жаром дихання, від чого на  руках і спині виступили мурашки. Хотілося, щоб він пішов далі, адже так гарно, так приємно. Так, чорт забирай! Неймовірно… Безумно… Чарівно…