ГЛАВА 24 ЧУДЕРНАЦЬКИЙ НОВИЙ РІК

Події після описаного у першій главі…....

                               
За тиждень  до Нового року  Єва захворіла на  вітрянку. День протемпературила, а потім з радісними вигуками розкрутила Стаса на  фотосесію – ще б чого, уся в зелену крапинку, вона собі здавалася дуже незвичною.     Єва  взагалі сприйняла те, що відбулося, як дивовижну пригоду.  Цікаво вона ще так не хворіла.   Навіть Кешу хотіла пофарбувати  зеленкою за компанію.       Пташка дико верещала, тому лишилася у своєму кольорі. На деякий час, бо цілковитого пофарбування Кеші все  ж не вдалося уникнути. Правда, не зеленка по його пір’ю  походила, а «вчасно» знайдена упаковка маркерів. Єва лише  жалкувала, що в дитсадочок і на вулицю їй не можна. А так – суцільний позитив. Тим паче, Стас весь час стверджував:

—    Це чудово, що захворіла зараз. Вітрянкою треба  перехворіти доки маленька.

Ніхто не сперечався, обидва медики, знали, чим треба  хворіти, а чим не треба.
 Я трохи  запечалилася, що Новий рік доведеться святкувати  у гордій самотності. Планували  з’їздити  до Ваньки з Юлькою, сніговичків поліпити, але з вітрянкою туди було їхати злочинно: по-перше, везти хвору дитину – це  безвідповідально, по-друге, Юлька підозрювала вагітність. Я тихенько раділа за Юльку, тому що на пустому місці вона не стала б підозрювати.
Ну от, ялинку прикрасили, їжі на три  дні наготували, стіл накрили, увімкнули гірлянди на ялинці, телевізор і дивилися з Євою усе підряд, тому що програми  вчасно не купили.
—    Стас, а коли за стола сідати будемо? – зазирнула до його кімнати. Лежить, замотався у ковдру, начебто спить. Ні, ну я розумію, втомився, операції, дівки вимотали, але ж Новий рік! – Стас, вставай! Ходімо святкувати!

—    Це без мене, - почула з-під ковдри. – Я, здається, захворів.

—    Весела історія. І знаєш чим? Симптоми які? – питала, як лікаря.

—    Стопудово вітрянка. Температура  39 і 8, чухається усе і бошка розколюється…

—    Ти у дитинстві не хворів? – здивована до коріння волосся.

—    Ото не пам’ятаю, щоб хворів. А тато ніколи про це не говорив. А ти?

—    Я у п’ять років  перехворіла. Навіть  пам’ятаю, як мене бабуся чимось ялозила, у неї свої ліки були, смердючі до чортиків, але дієві. Сильно погано? – на нього було боляче дивитися.

—    Таке відчуття, що помираю.

—    Заповіт вже склав? – пожартувала. Невдало.

—    Не смішно. Як реально помру, що робитимете?

—    Не помирай, давай я тебе також зеленкою намажу?

—    Тобі лише дай мене чимось намазати. Є Бактосін, він безколірний. Ефект зеленки.

—    Ото зараз підірвалася й побігла відчинену аптеку о дев’ятій вечора в канун Нового року шукати. Будемо лікувати тим, що є і що перевірено. Єва, де  пляшечка із зеленкою? Неси, Стасіка розмальовувати будемо. Розмальовка по ходу жива є. Бігом неси, а то погрожує  померти.

 Єву довго просити не довелося, швидко знайшла. Активно відшукувала на тілі Стаса червоненькі прищики, а я ставила на них зелені крапочки. Стаса вистачило хвилин на десять такої екзекуції. Потім він не витримав:
—    Може, я сам?

—    Не довіряєш? Я акуратно, крапинки невеличкі ставитиму. Гламурненько так, симетричненько.

—    Не в цьому справа.

—    А-а-а-а! – з температурою відчуття посилюються. Якщо я так до нього доторкалася – струм, то що вже говорити про  хворобливий стан. Урочисто віддала каламарчик йому в руки.

—    Я  зіпсував свято? Пробач, - ледве ворушив губами.

—    Ти ж не навмисне, сподіваюсь. Бери каламарчик і далі, - я вказала на шорти, - сам. Я  пішла чай ставити. Їсти що принести?

—    Нічого. Мені б поспати.
Перш, ніж заснув, мені пощастило  у нього влити літрову чашку чаю з лимоном. Від меду категорично відмовився.
Вночі Стас марив. Коли за вікнами вибухали одна за одною петарди, розсипаючись різнокольоровими феєрверками, я прислухалася до того, що говорив Стас. Але з усього, сказаного в гарячці, зрозумілим  було лише моє ім’я. Я сильно не раділа, може, ще яка у нього діваха на ймення Катя завелася, чи довго?
На ранок йому стало трохи краще. Сидів, співав « У лісі народилася ялинка» з Євою на пару. Спочатку Єві нові прищики зеленкою замальовував, потім вона йому. А потім уплітали за обидві щоки  голубці. Я раділа – попустило. Ось так, під Новий рік, у домі була  зелена не лише ялинка, але й Єва зі Стасом.  
—    Кать, ми на какадільцікав пахозіє? – питала Єва, стрибаючи у Стаса на ліжку.

—    А я то думаю, на кого ви схожі? На крокодильчиків. Точно! Алігатор і кайманчик.

—    Ага. Стасік велікій какадільцік, а я малєнькій, - раділа Єва. Дитина.
Коли  Стасу телевізор відверто набрид, по телефону усім подзвонив і привітав, з Кешею поспілкувався на тему знахабнілих самочок, він почав просто тинятися по квартирі.

—    Анастасія Євгенівна говорила, що у тебе цікава кандидатська була, - закинула я  сіточку у річечку, раптом  щось та зловиться.

—    Тільки про це не починай, а? Оце ходжу, як ідіот плямистий по хаті й думаю про кандидатську. Смішно ж, Кать, - а сіточка зловила рибку, проте дохлу-предохлу, дохліше не буває.

—    Все одно ж робити нічого, на вулицю не вийдеш, совість не дозволить інших заражати, а коли старим станеш – пожалкуєш, що так бездарно прожив життя. Але ж міг…

—    Повір, коли я стану старим, жалкуватиму не про це. Тебе Євгенівна напоумила мене обробити? Почерк знайомий. Вона вміє, я знаю. Є, Катюш, серйозніші проблеми у нас, аніж моя  дисертація, яка пилюкою припала у шафці декілька років назад, то нехай і лежить там, мишок чекає,  раптом з’їдять, то позбавлять мене цього тягаря, який викинути жалко.

—    Вітрянка проблема? Тю, пройде. Не смертельно. Кризовий період минув.

—    Ні, не вітрянка.

—    Гроші? Я на днях дві роботи здам – будуть гроші.