ГЛАВА 23 Що таке «не щастить» і як з цим боротися?

Майже усі грандіозні плани перетворювалися на мильні бульбашки й один за одним лопалися. Спочатку провалилося питання оформлення Єви  до дитячого садочка. Виявляється, там така черга, що коли б вона дійшла до Єви, то моя красотулька у школу в другий клас би пішла. Інші дитячі садочки розташовувалися  дуже далеко.

—    І що, взагалі ніяк? – спитала я Стаса, адже це він займався документами й ходив до завідуючої найближчого до нас дитсадочка.

—    Тонко натякнула на гроші, - навіть не приховував стану речей мій «братик-опікун».

—    Багато хотіла? – цікавилася, немов у нас  і небагато було.

—    Мало не назвеш. Я оце думаю, може, машину продати? – міркував уголос. – Тобі потім якусь простішу купимо, жіночий варіант. Щось треба з дитячим садком вирішувати, адже ти вже  тиждень занять пропустила. Так і з універа вилетіти  можна. Мій графік теж не фонтан.

—    А якщо я академіку візьму? – запропонувала крайній варіант.

—    Категоричне ні! Потім важко відновлюватися. І рік ніякої погоди  не зробить. У чотири роки Єву до школи не відправимо.

Стас вже й покупця на свого залізного коня знайшов, але, певно, цей сценарій подій був неправильним, тому що рішення проблеми намалювалося  само собою.

Був звичайний теплий осінній день. Бабине літо сипало павутинням. Гріх сидіти вдома, тому ми з Євою пішли гуляти на дитячий майданчик. Єва завжди виходила  в пісочницю грати при повній амуніції: відерце, лопатки(три штуки!!!), грабельки, пасочки (боюсь помилитися, але не менше десятка різних розмірів), машинка на мотузочці, маленька колясочка з лялечкою. І все це тягну я ( ліфт традиційно не працює). Єва  залізала до пісочниці й лише командувала, що їй подати. Думаєте, вона усім  взятим гралася? Я також сподівалася. У дітей свої приколи: кожен тягне свої речі, а на майданчику  вони міняються, адже своїм гратися не цікаво. Коли йдуть додому, то збирають свої речі. Іноді обмін відбувається по обопільній згоді остаточний. Якомусь хлопчику приглянулася Євина машинка. Він, з дозволу бабусі, яка з ним гуляла, обміняв цю машинку на свого  силіконового, обшитого хутром  павука розміром з долоню.

—    Кать, дівісь, плявда плєлєсть? Стасіка няпугаєм? – пропонувала Єва.

—    Думаю, погана ідея, - прокоментувала. Стасіка я б і сама налякала, але боялася зворотної реакції.

—    Ну ніцьо, Кєшу пугать буду, - знайшла застосування новій іграшці Єва.

Мою увагу привернула розмова  молодих мамочок про те, що  до дитячого садочка ніяк не влаштувати дитину. Я теж вклинилася, було що сказати. Доки так стояли й сварили завідуючу дитсадочка, депутатів, прем’єр-міністра та президента ( усі винні), я почула потрібну інформацію.

—    А он Денисові зробили у квартирі у себе міні дитсадочок: і людям гарно, і їм робота. Правда, плата за місяць удвічі вища, аніж у державному дитсадку, але ж там годують краще, дітей менше  й малюки із задоволенням туди йдуть.
Увечері, коли Стас повернувся з роботи, втомлений після трьох операцій, я лишила на нього Єву й пішла подивитися на домашній садочок, розписаний мамками як диво дивне. Трикімнатна квартира на першому поверсі дійсно була переобладнана на дитсадок. Ще у коридорі, де мене зустріла привітна Наталія Осипівна, я побачила шафки з яскравими наліпками зайчика, їжачка, білочки та ще якоїсь звірюшки, мені невідомої. Під звірками були наліплені з кольорового паперу імена «Маша», «Коля», «Денис». Мене провели на кухню, вислухали і сказали, що  раді будуть допомогти.

—    Якщо вас щось цікавить, питайте, не соромтеся, - мовила  Наталія Осипівна, мати сімейства і кухар у сімейному бізнесі. І я не соромилася, питала, дивилася, адже краще раз побачити, аніж багато разів почути. Кімната-спальня з маленькими ліжечками, зала – ігрова  з великою кількістю іграшок та двома іграшковими будиночками у кутку приємно радували око. Усе було чисто й акуратно, тому лишило гарне враження.

—    Давай спробуємо? Там є два вихователя й нянечка. Як у звичайному дитсадку, тільки маленькому, - прибігла я до Стаса. Але той ні в яку:

—    Чужі люди. Єва у нас одна. А якщо раптом що трапиться?

—    У звичайному садочку також і труяться, і хворіють, - переконувала. Він їв, я умовляла, він футбол дивився, я дзижчала, як нав’язлива оса. Нарешті він  не витримав і здався:

—    Добре! Але май на увазі, якщо Єва хоч заїкнеться, що їй там не подобається, усе, ніяких розмов про дитсадок.

Єві сподобалося. Більш того, вона була у захваті від того, як смачно там готують, які милі діти, крім Саші, тому що він «заяза». Єва оцінила іграшки, ліжечка і хом’ячка у зоокуточку.

 Я нарешті з’явилася в універі й закопалася у навчання по саме «не хочу, але треба». Через те, що я  прийшла останньою на кафедру, то усі «нормальні» теми курсових з психології розібрали. Лишилися «Поведінка підлітків у екстремальних ситуаціях» і «Причини юнацького суїциду». Я швиденько схопила першу ( чому не другу, думаю, зрозуміло) й пішла знайомитися з куратором. Нею виявилася дуже сувора тітка. Вона  оглянула мене презирливим поглядом й вбила зразу ж першою фразою:

—    Я вас, пані, на лекціях не бачила, можете йти й далі гуляти. Дозволяю! Здивована, що ви взагалі згадали про курсову.

Моя розповідь про те, що не так давно лишилася сиротою з трирічною сестрою на руках, шукала, у який би дитсадок її оформити, була сприйнята, як  нечувана нахабна брехня.
—    Акторка! Вам не у медичний треба було вступати. Я таких історій можу тритомник надрукувати. Брешуть і не червоніють. Де тільки  складати байки вчаться?

Розстроївшись остаточно, я об’їлася морозива ( мій особистий антидепресант), купила з десяток тістечок і, забравши Єву з садочка, продовжила  пір вдома. Коли увечері повернувся Стас і зацінив масштаб трагедії, спитав:
—    Щось сталося?

—    А з чого ти узяв? Усе нормально!

—    Ага, як же. Ти тортики їси  тільки коли дуже фігово. Колись, що там?