ГЛАВА 22 ЦІЛЮЩА СИЛА ПРИРОДИ

—    Слухай, а давай до нас, а? – запропонувала Юлька на тому кінці телефонної слухавки. Вони тільки-но з Ванькою повернулися з Алушти. -  Тут природа, свіже повітря, вітаміни Єві й тобі не завадять. До вересня ще три тижні.

—    Не буду я вам заважати. У вас найкраща пора, медовий місяць, а тут я з кислою  мордою ходити буду, очі мозолити. Мені он треба роботу підшукати. Хоча б на місяць, а там видно буде, - відмовлялася, хоча ой як хотілося все кинути й майнути у рідненьке  село, адже рідні місця лікують. Якщо не лікують, то сил точно підкидають.

—    Тоді хоча б на вихідні приїдьте. Я тобі стільки цікавого маю розказати, - інтригувала  Юлька.

—    Це як Стас скаже. Він у нас тепер за старшого. Опікун наш з Євою. У нього в лікарні начальство змінилося, перетурбація відбувається. Сердитий третій день.

—    А у вас з ним як?

—    Ніяк! Як у паганому індійському кіно, причому,  в  другій серії. Пам’ятаєш, у першій відтанцювалися й відсміялися, а тепер плачемо і ходимо сумні та невеселі. Цілує зранку у щічку й поспішає  на роботу, приходить увечері, вечеряє, грається з Євою, якщо та ще не спить, дивимося разом мультики, фільми чи передачу яку, говорить «добраніч», знову цілує у лоба чи то щічку і йде до себе. Це зветься «братські стосунки», - від моєї іронії ледве телефон не позеленів.

—    Весело. Я все ж чекаю вас на вихідні. Детальніше поговоримо. І не гризи себе. Погоджуюсь, печально, але життя триває. У вас є Єва.

Юлька була права – нас тримала докупи саме Єва. Заради її спокою і комфорту ми зі Стасом  готові були вдавати щасливих братика і сестричку  двадцять чотири на сім щодня.

Коли я озвучила Стасу, що збираюся влаштовуватися на роботу, він так округлив очі, що й без  слів стало зрозуміло – не розуміє навіщо.
—    У нас є гроші. Я працюю. На Єву  допомогу по опіці мають заплатити.
—    Ага. І майже уся зарплата піде на комунальні за нашу немаленьку квартирку, - нагадала на всяк випадок, раптом забув.

—    Єву ми куди подінемо? Ти там якісь реферати начебто друкувала? Ото б і займалася цим, якщо сильно пече щось робити, крім навчання, і страх, як хочеться фінансової незалежності, - згадав.

—    Зараз літо, це буде актуально лише з вересня. А Єву можна в дитячий садочок віддати. Їй колектив не завадить.

—    Припустимо. І де ти збираєшся працювати з незавершеною медичною освітою?

—    Чому це незавершеною? Медучилище ж я завершила. Можу медичкою працювати. А потім практика піде, а я вже як би й працюю. Медсестрою при якійсь бабульці  чи то якомусь дідуганчику, нянькою при дитині…

—    Логічно. Здати свою дитину у дитячий садок, щоб сидіти з чужим шкетом. Їхала б ти у село до молодят. Я б на вихідні приїхав, ми б їм чимось допомогли, а? Назакатували б на зиму чого-небудь зі своєю відьмочкою. Зайняла б голову і язик чим-небудь, а?

—    А ти б тут з дівками розважався? – вискочило саме собою. Блін, я спіймала себе на думці, що починаю дико ревнувати. Стас посміхнувся й нічого  не сказав. Зате подав голос папуга:

—    Кашмар-р-р-! Каш-ш-ма-а-а –р-р-р! – репетувала пташка.

—    Я теж так думаю, Кеша, - погодився Стас і на  деякий час сховався у себе в кімнаті, потім повернувся на кухню рішучий, готовий обговорювати  спірні питання:

—    Я обіцяю, що в цьому домі дівок не буде. Ти їх точно не побачиш. Ти доросла дівчинка, маєш знати, що коли мені приспічить, я знайду спосіб, як задовольнити свої потреби за межами дому, - він майже пішов, але знову повернувся, - Сподіваюсь, ти також  позбавиш мене від  візитів своїх кавалерів.

—    Можеш не сумніватися, - впевнено пообіцяла я.

—    Ото й ладненько. Домовилися.
Досі ми жили під крильцем покійного вітчима й навіть не здогадувалися, скільки проблем у цьому світі. І найбільше питання: «Де взяти гроші, щоб вистачило?» нас  також  не особливо хвилювало. Стас працював в задоволення, а не за потребами, і гроші також витрачав на задоволення. 
 Моє відкриття номер один: виявляється, медсестер поголовно скорочували чи то відправляли у відпустку  за свій рахунок. І вони плавно поповнювали ряди  чи то торгашів до Польщі, чи то торгашів турецькими товарами.
Моє відкриття номер два: скрізь потрібні спеціалісти з досвідом роботи хоча б рік. А де усім брати цей рік досвіду роботи? Це нікого не хвилювало. Я накупляла газет, у яких були оголошення – пропозиції роботи, й почала вивчати усе, що пропонувалося дівчатам з дипломом медучилища і без досвіду роботи. Ото такою спантеличеною з маркером  у роті серед купи газет посеред зали мене застав Стас, який чомусь повернувся не о двадцять першій чи то двадцять другій години, як зазвичай, а всього лише о вісімнадцятій годині.
—    А я тебе не чекала так рано. Кашу навіть не ставила, - попередила.

—    Сьогодні амністія рабів кухні. Я торта купив. Київського. Чаю заваримо і можна влаштовувати бенкет. Де Єва?

—    Спить у нашій кімнаті. Набігалася у дворі, з хлопцями гралися у партизан. Тепер усі кущі вивчені, руки подряпані.

—    А ти чим маєшся? Все роботу шукаєш? І що знайшла, якщо не секрет?

—    Ось, наприклад, потрібна касирка у «Бістро», - мені здавалося, що гарна робота.

—    Не покатить. Ти табличку множення не всю знаєш. Тебе на гроші обдурити – раз плюнути, - критикував Стас. І хоча мені неприємно було чути таке, але це була чиста правда.

—    Оператор асенізаційного обладнання, - ледве прочитала я абсолютно незнайому мені професію. По самовпевненому фейсу Стаса  зрозуміла – щось не так.

—    А чому б ні?  Це непогана спеціальність як для дівчини. Можна спробувати, - оксамитово так сказав, а сам либиться.

—    А що таке асенізаційне обладнання? – розумію, що собака закопана саме там, причому, доволі глибоко.

—    Каналізації чистять, - доступно пояснив Стас. – Що таке каналізації і що там плаває треба пояснювати?

—    Сам там працюй! – сердито винесла  вердикт.