ГЛАВА 20 ВАЖЛИВИЙ ПОДАРУНОК

Прокинулася рано-раненько, провалашкалася із макіяжем «а ля натюрель», тому що надворі  червнева спека, сильно не наялозишся, бо доведеться ходити цілий день і думати: ідіотський вже відон чи ще ні? І навмисне перед тим, як Стас буде йти на роботу, виперлася до дзеркала в коридорі. Стою, чешу волосся і переглядаю свій прикид. Саме увійшли в моду  лосіни з довгими футболками. Я до тих лосін ще мініспідницю тулила, а дівчата просто так і носили, навіть футболки ніяк не довгі були. Верхні гудзики напівпрозорої кофтинки я навмисне не застебнула.
—    Куди зібралася, мала, така гарна? – спитав Стас, немов між іншим, а сам так вивчаюче розглядає з ніг до голови, немов діагноз підбирає.

—    На побачення, - нахабно брешу. Насправді – іспит. Ще два іспити пережити – і літо попереду, бажаний відпочинок! Стас підійшов і  застебнув верхні ґудзики на моїй  блузі.

—    Хлопець може тебе неправильно зрозуміти, - пояснив свої дії.

—    Дякую. А я й не помітила їх, – посміхаючись, відповіла.
 
—    Звичайно. Ти  завжди ходиш розстебнута до пупа, а те, що хлопці на тебе кидаються, то це  їхня розв’язність, а ти тут ні до чого, так? – він трохи нервувався. 

—    Ти мені цього побитого Рому-шафера до пенсії згадувати будеш? І чого ти завівся? Хто кидається? Їдь у свою лікарню й ріж там нещасних. Це у тебе чудово виходить, – майже образилася. 

—    У Європі лосіни – то елемент  білизни, щоб ти знала. Це так, для загального розвитку. На іспит у білизні? – його  ухмилочка  говорила: «Я все знаю! Нема ніякого побачення!»

—    Це я щоб після іспиту не переодягатися, а зразу на побачення, - вирішила викрутити відверту брехню.

Все по  навіюванням Юльчиним робила. Вона сказала, що хлопці  ведуться на  інших кандидатів. «Ніщо так не підігріває  цікавість чоловіка до жінки, як увага до неї іншого чоловіка. Ти ніколи не приводила хлопців? А він приводить дівчат. Приведи і ти, подивися, як він відреагує», - згадала я слова Юльки. Їй чудово, вона знайшла свого єдиного, з яким скоро в морі плескатися будуть. Як би я хотіла з ними, але про це навіть не заїкалася – нехай побудуть разом. 

Знайди! А де його шукати? І тут ідею підкинула  одногрупниця Ліза. Доки стояли під аудиторією, білети повторювали перед іспитом, вона розповіла, що познайомилася з прекрасним хлопцем по оголошенню. І я теж швиденько розмістила у газетах «Двоє» та «Авізо» ( їх усі читають) оголошення «Симпатична дівчина вісімнадцяти років (прибрехала) познайомиться з порядним хлопцем без шкідливих звичок для серйозних стосунків. Якщо ваш день народження двадцятого липня – дзвоніть». І телефон свій приписала!
Так, дзвінків було багато. Але кількість – то не якість. Кандидати були ніякі. З п’ятьма я навіть зустрілася, правда, ненадовго, щоб почути, що їм самотньо і немає під боком рідної душі. Думали, що я прикрашу їхню самотність. Але дні народження у них були не двадцятого липня. Усі пояснювали, що цьому пункту в оголошенні не надали значення. Словом, кастинг  невдах. У всіх візочок і  тачечка комплексів, а ще традиційно мама-тиран, від якої усі дружно хотіли втекти… чомусь до мене.

І раптом намалювався він: гарненький і ніжний Едік, схожий на дівчинку. Він приніс на побачення не традиційні  колючі троянди, а  пишний букет волошок, і ми пішли з ним дивитися до кінотеатру мультфільм. Усе було чудово, доки я не привела це диво дивовижне додому, щоб пригостити чаєм і познайомити з мамою. Мами вдома не виявилося, зате був Стасік. Він оглянув мого «жениха» з ніг до голови й у зворотному напрямку, а потім провів довгу бесіду. Едіка я більше не побачила навіть на горизонті.
—    Фі, як грубо! Милий хлопчик був! – мені дійсно було жаль, бо звикла.

—    Ти серйозно? Цей не для тебе, мала. Твій тип чоловіка – сильний і владний. Нюня тобі не потрібен, бо керувати такою, як ти, – непроста справа.

—    Мною не треба керувати. Я – не машина, - огризнулася й додала. – Треба просто розуміти.

Після останнього іспиту з історії медицини дівчата з групи зібралися піти в басейн.

—    Кать, ти з нами? Там такі тренери класні! Познайомишся з кимось, - мотивували, інтригували й кликали.  Я нікуди не хотіла йти, але перспектива привести додому качка, щоб Стасік потух остаточно, приваблювала й тягла робити шалені дурниці. Нашвидкуруч заїхала додому, зібрала тапки, купальник, шапочку, рушника й приєдналася до дівчат.
Доки мої співгрупниці мило залицялися до пловців-тренерів, я вирішила згадати наші запливи на озері з Ванькою. Як плюхнулася в басейн і торпедою до іншого кінця, потім відштовхнулася і назад. Наплавалася досхочу, навіть пірнала. Коли хотіла вибратися з басейну, перевіряючи, чи не зліз, часом  з мене купальник, наштовхнулася на широкі волосаті груди бандикуватого  вигляду хлопця.
—    Класно плаваєш, русалка! Ти мені подобаєшся! – і голлівудська посмішка на всі зуби. –  Як звуть?
 
—    Катя, - відповіла несміливо, хоча  знайомитися з такою шафкою бажання особливого не було. Ні, ну я планувала підчепити качка, але не такого великого.

—    Прикольно. А я – Льоня. Чо робиш увечері?

—    Може, ти зразу й заміж покличеш? – різко рявкнула. Зазвичай після такої фрази хлопці крутили пальцем біля вилиці й зникали по-англійськи. Цей не тільки лишився, але й відповів:

—    Покличу. Мені такої з перцем якраз і не вистачало. І фігурка те, що треба, - він так глянув на мене, немов  купальник таки сповз з мого тіла, і я стояла перед ним у чому мама народила.

—    Якщо швидше, ніж я, допливеш до того кінця басейна – подумаю, - мені тоді здалося, що така гора м’язів не дуже гарно плаває. А він приплив раніше. Треба було бачити його самовдоволену фізіономію. Й мою трохи перелякану.

—    Катерина, я в минулому пловець, вибач, що не попередив. Майстер спорту з плавання. Ну і коли одружуватися будемо?

—    Для початку ти познайомишся з моїм чоловіком і донькою, - збрехала я, треба ж було якось викручуватися.