ГЛАВА 15 Юлька, Ванька і мультики

—    Значить так, вона любить фрезії, - почала я розказувати Ваньці про Юльчині уподобання.

—    Чого? Це ще шо таке?

—    Квіточки такі. Пахучі. Село ти темне і неосвічене, - чого б і не покритикувати кращого друга на дозвіллі.

—    Між іншим, ми з тобою з одного села, - повернув шпичака. – Зроду не бачив і не знав таких квітів. І де я їх візьму? Може, трояндочки? А? – ото завжди хоче спростити собі життя.

—    Можна й трояндочки, і хризантемки, але на могилку, а до Юльки треба йти з екстравагантними квіточками, - далі вчила  Ваньку правильно залицятися  до дівчат.

—    Може, в гори злазити по бистрячку за едельвейсами? – не розумів, наскільки важливо потрапити в  милість до  дівчини саме презентом. 

—    Треба буде й в гори полізеш, - відфутболила його  іронію, щоб не випендрювався.

—    Слухай, а чого це я маю так корячиться? Якщо я їй і так подобаюсь, то навіщо ті квіточки? Ти сама казала, що треба максимально бути простим.

—    Типова помилка усіх чоловіків. Кращий твій подаруночок – то є я. Хоча, ідея непогана, зупинимося напевне на кошичку з тістечками. А що? Оригінально. Тільки небагато тістечок, а то її знову рознесе. Вона натура, що швидко захоплюється і зовсім не вміє гальмувати.

—    А ти їй дзвонила? А то припруся, а мене не чекали? 

—    Дзвонила. Чекає. Ще й як чекає! Бігає по квартирі  від щастя. Жартую. Вона в шоці. Спочатку не повірила, думала, що знущаюсь. Потім пообіцяла тиждень не  розмовляти, якщо я черговий прикол приготувала.

—    Я б теж не повірив. Кать, нафіг тобі все це? Ми ж з Юлькою, як кінь і коза – різні…

—    Так це прекрасно! Фізику вчив? Різні полюси притягаються.

—    А ти не хочеш свою долю якось почати облаштовувати? Чого це ти за мене так активно узялася? Може, мені й без жінки непогано? – він подивився на мій вираз обличчя й швидко виправився. – Ну, погано мені без дівчини, погано, але дівчина-рентген навряд чи  зробить мене щасливішим.

—    Вона не завжди рентген. І в першу чергу вона дівчина. А за мене не хвилюйся, я теж почну пошуки достойного. Ото як знімуть з нас з Євкою домашній арешт, так  і знайду собі бой-френда. Якщо ти знаєш такого, у якого день народження  двадцятого липня – подякую. 

—    А Мері не знайшли? Нехай їй смачно гикнеться і вивернеться, пройдисвітка! 

—    Ні, «чудову» дівчинку Мері не знайшли. Але кажуть, що на слід напали. Якась шайка там у них по обкраданню наївних та довірливих. Причому, доволі давно. Вітчим дуже в цьому Платоні впевнений. Начебто, мужик  толковий. Сказав, щоб не рипалися. Тож, охороняй нас, Ваня, охороняй!

—    Такій узясьтік клясний, - Єва з величезними від здивування очима прийшла із зали. Дивилася якийсь мультик про вампірів.

—    А нормальні мультики дитині чому не вмикаєш? – спитав  Ванька.

—    Це не я. Це наш Станіслав Дмитрович просвіщає Єву про всяку нечисть. Учора увечері про відьом дивилися, сьогодні ось – вампіри. Я спробувала заїкнутися, то отримала, мовляв, уся Європа дивиться, а ми, як древні, Чебурашками розважаємося. 

—    І коли ж ти  того Стаса слухала? Тобі ж його засунути – раз плюнути.

—    А Єва? Їй подобається. Єву я не зможу так просто засунути. 

—    Падобаєця, падобаєця! Вампіли кльов пють. Нє кусяють, а пють кльов. Камал, но бальсьой. Ваня, падьом паказю, стляшно,  - і потягла Ваньку. Повернулися через пів години разом з очима такими здивованими і затуманеними, немов обкурилися.

—    О-о-о-о! Вампірська секта процвітає. Нічого, зате буде про що з Юлькою поговорити, - даремно я йому про Юльку нагадала. На обличчі змінився, потух і засмутився.

Увечері зібралася родина: втомлений вітчим і зла мамка, що нещодавно влаштувалася на роботу. Як вітчим її не відмовляв, все одно зробила по-своєму. Мотивувала, що набридло сидіти вдома. Натхненна Єва вискочила з кімнати й прямо до вітчима на коліна – скучила:

—    Папа, папа, а ми мутікі дівілісь. Хоцес налякаю? Ти вампілов баїся?- і потягла Дмитра Павловича до зали, лякати.

Я виглядала з-за дверей, бажаючи дізнатися реакцію вітчима. Хотілося, щоб не від мене виходило неприйняття цих жахастиків. Батько Стаса слухав беззаперечно.

Єва підчепила одну з розкиданих касет з надписом «Мульт» і заштовхала до відеомагнітофона. Треба віддати належне, з технікою Єва дружила завжди. Нове покоління, якому Боженько десь там  в мозку виділив  трошки місця для готових інструкцій, техніку відчувало й знало без навчального етапу. Це у мене касета може застрягнути, заплутатися, почати тріщати чи взагалі не увімкнутися. У Єви все виходило з першого разу. Але це був той випадок, коли краще б не увімкнулося і зажувалося. Відик проковтнув касету й на автоматі вивів на екрани порнушку. Від виду кінців та  проміжностей на весь екран вітчим остовпів і не зміг витиснути з себе ані слова. На звук незрозумілих окриків та стогонів прибігла мама з кухні, і з диким  криком: «Дитина ж дивиться! Вимикайте цю гидоту!» почала клацати по всім кнопкам, які потрапляли їй під руку. Відеомагнітофон не витримав такого знущання і  затріщав. Єва нічого не зрозуміла, але водила 
навколо батьків хороводи й раділа:

—    Ага, злякаліся! Стляшно! 

Ще б чого. Мати так і не змогла порізати салат, бо руки трусилися, як в лихоманці, а вітчим ледве дочекався приходу Стасіка, щоб вправити йому мізки.

—    Ну і що тут такого? Що  природно, то не обурливо, - заявив Стас. 

—    Ладно ми з Ларою дорослі, але Катя, Єва? Дитина хотіла мультик про вампірів показати. Це ще що за погань? 

—    Чому зразу погань? Як були совком, так і лишимося. Не встиг я сховати  до шафи касету, щоб їй. Єва, скажімо так, не зрозуміла, а  Каті пора б вже і таке побачити…

—    Синок, далеко підеш з подібними судженнями. Я тепер зрозумів, чому у тебе неправильне ставлення до дівчат. Все, значить так, у моєму домі цієї гидоти не буде, - вітчим  не полінувався й перевірив усі касети. Три штуки були зламані й викинуті до смітника. Мультики з вампірами також.