ГЛАВА 9 СТЮАРДЕСА ЧИ ЛІКАР

Єві було півтора рочки, коли мама вирішила, що грудне годування потрібно припиняти. Тепер вже цілком незалежна від мами, Єва остаточно перебралася до мене в кімнату. Мамі навіть було добре від таких змін, тому що останнім часом мені доводилося присипляти сестричку й акуратно приносити її до кімнати мами та вітчима, щоб делікатно вкласти у ліжечко. А вночі Єва прокидалася і її треба було заколисувати.

 Хоча ліжечко й перетягли  до моєї кімнати, але Єва його органічно не любила. Я сестричку уперто вкладала у ліжечко, а Єва перебиралася серед ночі на мою сонну територію, залазила під ковдру, притулялася до мене, холодна, як жаба, і коли відігрівалася – засинала. Спати з Євою було одне суцільне задоволення: вона закидала на мене свої руки й ноги, разів двісті переверталася уві сні, шукаючи підходящу позу, та ще й говорила уві сні. Я була класична  «сова», що любила на сон грядущий  почитати детективчик чи то романчик про дико романтичне кохання. Єва – жайворонок, який о котрій би не ліг, прокинеться о шостій, а то й о п’ятій ранку. Саме собою зрозуміло, що Єва будила й мене. А я в цей час найсолодший сон додивлялася. Планувала додивлятися, але  реальність не дозволяла. Зате як приємно бачити було гарненьке  Євине личко зранку. Ця лялька весь час лопотіла щось своє, лише їй зрозумілою мовою, гордо вважаючи, що всі мають  вивчити й знати. Ви думаєте, я жаліюся? Ні,  просто згадую, бо реально без Єви я не уявляла свого життя. Єва знала, що мама «у-у-у-у!» (сердита), тато « а ля боті» (на роботі),  Катя «цьома» (улюблена істота в хаті), а Стас «кака-бяка» ( не треба пояснювати, міжнародна мова малюків), тому крутилася весь час біля мене, як рибка-прилипала  біля акули, бо так безпечніше.
Єва рано усвідомила силу свого дитячого шарму і, як справжня жінка, вчилася  ним (цим шармом) користуватися з користю для себе. Роблячи чергову шкодність, Єва мило дивилася на батьків своїми великими бірюзовими очима – і їй усе пробачалося. Не проходила подібна тактика лише зі Стасом. Єва це знала,  тому просто ховалася за мене. А я вже за неї  стояла не просто горою, а цілим кряжем гірським. Могла як  висварити за сестричку, так і відколошматити. Кого-завгодно! Не вірите? Було діло.

-    Вона тобі скоро на голову сяде! – репетувала мама після чергової шкоди Євочки. – Як ти з нею жити збираєшся? – дорікала мама. Вона категорично була проти  такого способу виховання, який вона називала  «усе зя».

-    Якось буду. Зараз ера нових дітей, мама. Я читала. Індіго. Їх не можна виховувати  кнутом, ременем і вічним «не можна». Те не чіпай, на те не дивись, нашо взяла, поклади. Потрібен інший  підхід, партнерський, - заступилася  начитана я за маленьку, але цікаву сестричку, яка пхала свого  кирпатого носика скрізь, тому якось розлила в кухні пляшечку з зеленкою. Розлила, а потім розвезла пляму по підлозі.

-    Індіго, кажеш? А по дупі не завадило б дати цій  індігі, - наставляла мама. – Оце що таке?

-    Пляма, - не бачила я в калюжці зеленки всесвітньої катастрофи, хоч убий.- Максимум – проблема. Яку можна вирішити.

-    Навіщо ялозити? – мама оцінювала складність процесу прибирання.

-    Бо то така методика. Перетвори пляму на  образ, -  ми дійсно з Євою часто розвозили плями від фарб, створюючи  малюнки. Новітня методика. Але мама була далека від методик. В плямі вона не бачила образ, вона бачила бруд, який важко відмити.

-    Ото й прибирай тепер, методист ти наш! – і пішла гордо до зали.

Єва розмазувала зеленку далі по підлозі, посміхаючись мені. Вона була цілком впевнена, що її ніхто не покарає за це, тому що то така гра. Мама ж  увімкнула  вищу ступінь пофігізму й дивилася серіал.

-    Иць… сьо-о-о-о, - тягла пальчиком  Єва зелену смужку по лінолеуму, а потім милувалася своїми зеленими долоньками.

-    Творча ти у мене особистість. Напевно, будемо фарбами  гратися. А зараз приберемося. І чим би нам відмитися? – шукала я  пляшечку з горілкою, яка лишилася після свята. Спочатку вимила Єву, потім підлогу на кухні й в кінці – умивальник у ванній кімнаті. Мені здалося, що я всі плямки від розлитої зеленки на  кухні відчистила. По дикому ору Стаса  увечері зрозуміла – не всі.

-    Це була остання брендова річ у моєму гардеробі! – кричав мій братик, а я вже ховала за  своєю  спиною Єву. За хвилину  Стас був у моїй кімнаті й  тицяв своїми білими джинсами з зеленою малесенькою плямочкою на правій півкулі сідниць прямо мені  перед обличчя. – Ти подиви, це все, їх можна викинути! Двісті баксів! Я вас вітаю, дівулі, найбільша халепа року! Зірку на ваші дурні лоби!

-    Треба дивитися, куди сідаєш. Я й так пів вечора  відмивала кухню від зеленки, - пояснила, не вбачаючи  в цьому своєї вини.

-    А розлила ту зеленку, я так розумію, наша принцеса? – Стас відштовхнув мене й зле ринувся на перелякану Єву, яка досі ховалася за мною. Ото навіщо треба було будити в мені звіра? Як вчепилася я Стасіку в його дорогу фірмову сорочку, як смикнула і… порвала. Він у відповідь розірвав мою кофтинку, правда, не брендову, а так, просто гарну, мені подобалася. Я відідрала  кишеню на його вже й так споганених джинсах. Він у боргу не лишився – смикнув за рукав моєї кофтинки, і той розсипався по швам, видно, нитки були не міцні.

Коли вітчим з мамою забігли до моєї кімнати, почувши  крізь чергову серію «Тропіканки» гамір, я вже стояла в одній білизні й доривала джинси на Стасіку. Єва думала, що то ми так граємося, тому, весело плескаючи в  долоні, бігала по кімнаті довкола нас двох придурків.
-    Що ви творите, діточки? – кинулася розтягувати нас мама.

-    Розважаємося, ма, не заважай, - швидко  відповіла я.

-    Ви ж один одного повбиваєте! – голосила мама.

-    І такий фінал також можливий, - погодився Стас, але вітчим його згріб й виштовхав до іншої кімнати. Коли брателло трохи  охолов, його чекала доволі нудна й довга бесіда з вітчимом.

Мама також хотіла було розкрити рота, щоб почати подібну розмову зі мною, але я різко попередила:
-    Ма, не починай! Я все знаю. Він мене бісить. Індик розфуфирений. Я знаю усе, що ти скажеш. А ти знаєш, що скажу я. Давай не будемо заштовхувати зайве сміття в наші бошки. Там мало місця.