Мушлі у волоссі

Теплі хвилі накочувалися на берег, хапали кінчики волосся і несли їх, наче дари до олтаря, на мокрий пінистий пісок. Вони заснули, схиливши голови мені на коліна, і я відклав книгу вбік, туди, куди зелені хвилі не могли дотягнутися своїми теплими пінистими пальцями.

Я зустрів їх минулого літа. Вони врятували мене, коли я, задурманений сонцем, втратив свідомість і випав зі свого човна за кілька миль від берега. Я отямився на цьому крихітному острівці, звідки материк здавався недосяжним маревом, а вони лежали поруч і лагідно пестили моє волосся, вплітаючи в нього намисто з мушель і кольорового скла.

Після цього я припливав на острів кілька разів на місяць – ми разом бавилися у воді, засмагали, готували впійману Рін рибу і їли фрукти, які я привозив їм з материка. В один зі своїх візитів я взяв із собою книгу, - то була старе обшарпане видання «Мобі Діка». Мені подумалось, що їм сподобається ця історія, та, як виявилося, вони геть не знали грамоти. Відтоді я сам читав їм книги, а вони, влігшись на мокрий пісок, дрімали на моїх колінах.

М’яке, ніби очеретяний пух волосся Еллі залоскотало низ живота. Теплий вітер грайливо перекинув кілька світло-пшеничних пасм, і скляні камінці у його волоссі приглушено задзвеніли. Я обережно відкинув ті пухнасті пасма з його обличчя і ніжно поцілував солоне від морської води плече. Білий пісок, що маленькими кристаликами в’ївся в його шкіру кольору лісового горіха, здавався розсипами галактик на темному полотні нічного неба.

Еллі любив збирати крихітні мушлі та морські камінці, нанизувати їх на шовкові нитки і вплітати у своє довге кудлате волосся. Висушене теплим вітром воно скидалось на золоте руно, всіяне, наче росою, дрібними білими черепашками.

Я глянув на Рін, - вона спала, обхопивши руками мою щиколотку. Поруч з Еллі вона виглядала наче екзотична рибка, -  зовсім не схожа на жителя тутешнього узбережжя. Бліда, ніби мармур, шкіра, і волосся, темніше від чорнила каракатиці, навіювали думки про Білосніжку, заховану від сонячного світла під густими кронами древнього лісу.

Іноді Рін розповідала про країну, де сонце спить у морі, зафарбовуючи воду своїм вогняно-червоним сяйвом, а з неба падають шовкові пелюстки персикових дерев, наповнюючи повітря ніжно-солодкуватим присмаком літа. Наче спомин про неї вона закладала волосся великим різьбленим черепаховим гребенем, прикрашеним червоними коралами і крабовою клешнею, від чого ще дужче скидалася на загублену принцесу якоїсь далекої екзотичної країни. Рін любила, коли я виймав гребінь і ніжно пестив волосся своїми пальцями. Тоді вона схиляв голову набік, і я міг цілувати плавні вигини її шиї.

Вони прокинулися тільки тоді, коли сонце вже втопилося у горизонті і прохолодні хвилі нічного приливу торкнулися їхніх облич. Я спаковував речі у рюкзак, а вони спостерігали за мною, лежачи на піску.

- Ти ще прийдеш? – запитала Рін.

- Якщо буде хороша погода. Кажуть, з неділі почнуться грози.

Рін глянула на океан і замовкла. Еллі пальцем виводив на піску малюнки, які раз у раз змивали пінисті хвилі. Я закинув речі у човен і відв’язав його від берега.

- Я хочу, щоб ти залишився з нами, - якось сумно промовила Рін, коли я нахилився над нею, щоб узяти на руки.

Я промовчав. Можливо, колись покину все і залишусь тут з ними назавжди. Але не сьогодні. Потрібно ще підготувати на завтра документи і забрати з цілодобової хімчистки костюм. Рін обхопила мою шию і ніжно пригорнулася обличчям до плеча.

- Еллі сумує за тобою, - прошепотіла вона, коли ми вже добряче відійшли від берега і вода сягнула мені під груди.

- Знаю.

Я ненавидів миті, коли доводилось з ними прощатись. Рін поцілувала мою шию, і, відштовхнувшись від плеча руками, пірнула у глибину. За мить над темно-зеленим дзеркалом води промайнув її хвіст і зник по той бік Задзеркалля.

Коли я повернувся на берег, Еллі плакав. Я сів поруч і пригорнув його до грудей.

- Ну ж бо, досить плакати, - прошепотів я, пестячи його волосся. Воно пахло морем і гарячим піском. – Я повернусь, як тільки випаде нагода.

- А персики привезеш? – тихо запитав він.

Я посміхнувся.

- Привезу.

- І виноград?

- І виноград.

Еллі витер долонями обличчя і глянув мені в очі.

- Пообіцяй.

- Обіцяю.

Коли я дістався дому, була середина ночі. Я втомлено сів на ліжко і глянув через вікно на океан. Дрібні хвилі ловили світло місяця і тисячами мерехтливих цяток розносили його по поверхні води. Десь там, під срібним плетивом пухнастих хвиль самотні русалки збирали мушлі і плели собі намисто.