16. Кінець міні-арки "Ціни"

Коржиків вистачило не на всіх. На столі, немов останній воїн на полі бою, лишився один-єдиний, туго набитий м'ясом, — той самий, що Земний Король згорнув собі ще на початку бенкету.

Голодні погляди з протилежного боку вулиці намагалися проковтнути цей соковитий пакетик просто очима, але Земний Король не мав найменшого бажання ним ділитися. Дехто в юрбі вже почав гадати, що за останній шматок качки доведеться влаштувати справжнє змагання у лестощах, але власник бенкету різко відігнав їх. Лише Мємє один знав, для кого був призначений цей ласий шматочок.

Поки Земний Король розглядав порожні миски перед собою, його самого почали гризти непрості думки.

Безперечно, сьогоднішня вечеря була найсмачнішою у його пам'яті, але за ті самі гроші він міг би придбати собі нові сандалі та капелюх-доулі. У доулі його голова залишалася б захищеною від спеки, а ще таким капелюхом можна було черпати воду чи збирати в нього ягоди.

Ні сімдесяти, ні навіть вісімдесяти п'яти мушель не вистачило навіть на наручі зі шкіри річкового ската, але їх вистачило б на новий, довший шип із бронзи. Його теперішній шип був виточений з чорного скла, тому лише питання часу, коли він трісне і зламається в найгірший момент.

Земний Король дивився на останній конвертик з овочами й качкою і уявляв на його місці довгий залізний ніж, вигнутий немов шпора півня. Той самий, яким йому відтяли палець.

Так, для життя серед Праведних Пагорбів добрий ніж був потрібніший за все.

— Ваша Величність, що з твоєю рукою? Ти поранений?

Рачана бачила на кілька Великих Дощів більше за Земного Короля, тому і була вища за нього майже на півголови. Її волосся було переважно світло-коричневим, і лише кожен третій волосок був чорним. Рисами обличчя вона нагадувала співочу пташку, а за її виразними очима ховалася плямиста родимка, яку Земний Король помічав щоразу, коли Рачана кліпала.

— Та хто ж це..., хто насмілився зачепити нашого Короля? — вона мимоволі простягнула руку до його руки, але зупинилася, боячись завдати болю. — Кому знадобився твій палець?.. — від власної жахливої здогадки вона саме злякалася й прикрила рот долонею, ніби намагаючись втримати нерозмовлене слово.

Шви, які наклала йому Мокуша, були занадто тугими, або принаймні йому так здавалося. Культя під бинтами кровоточила й пульсувала болем аж до самого ліктя. Очі щипало від солоного поту.

Земний Король сховав поранену руку під стіл, а іншою простягнув товстий конвертик з качкою Рачані.

— Вибач, що вулиця з тобою так обійшлася, — промовила вона тихо, але з таким щирим співчуттям, що слова здавалися майже відчутними. — Дякую тобі за качку. Завтра я принесу в дар стиглий гранат до вівтаря Праведного Слива, сподіваюся, він покарає тих, хто так вчинив із нашим Королем.

Залишившись на самоті, Земний Король дав волю сльозам. Голова розколювалася від кричащего болю. Ледь-ледь зумівши видертися на дерево, він уклався на товстій, вкритій мохом гілці, що служила йому ліжком із ночі в ніч.

Втім, тепер, без зайвого безіменного пальця, він міг би залишатися на нічліг у хатині Мокуші. Ні, він не зможе навіть на годину відволіктися від думки, що Мокуша — одна з Дааян. Або ще гірше — Мокуша зажадає по п'ять мушель за ніч, але повідомить про це коли Земний Король буде винен їй більше сотні.

Він дістав із кисета флакончик із зіллям «Проливень» та випив його до дна.

Лежачи плазом на покритою мохом гілці, він думав про свою Рачану, яку назвали на честь Плачучої Рачани. Святої, яка своїм невгамовним плачем визволила з царства жаху й мороку померлу матір, а потім продовжила плакати, щоб врятувати звідти кожну душу.

Цілюще зілля почало діяти, приглушуючи біль, але викликаючи свербіж. На зміну цвіркунам і совам у вуха Земного Короля вдерся шум, за яким він не міг почути навіть власного подиху. Шум громіздкий, але по-своєму простий і передбачуваний. Як бурхливий потік річки, водоспад чи нищівна злива.

Скоро Великий Дощ.

Перш ніж заснути, Земний Король думав, чи вдасться йому пережити його, і якщо ні, то чи буде по ньому ридати Рачана? Чи знайдеться взагалі хтось, хто заплаче за ним?

А ще Земний Король думав про Бочку. Йому кортіло побачити, скільки цуценят вона приведе. Воістину, для їхнього ж блага, краще Бочці розродитися вже після Великого Дощу, а ніяк не до нього.

+++Кінець міні-арки "Ціни"+++