11.

Пацюки в Місті Праведників були лише трохи меншими за худих місцевих котів, а їхні хвости — набагато довші за кошачі обрубки. Їхньої нахабності та зухвалості могли позаздрити навіть найвищі чини адхікарі.

— Слуга! — прошипіла на нього чорна криса. — Сірий Хвіст послав мене. Ну, викладай, що ти там приніс Мокуші?

Звичайно, йшлося про Сірого Пацюка — старого гризуна, що виділявся завдяки своїй сірій шерсті, — і саме так Земний Король його й запам'ятав. Але міські пацюки ненавиділи слово «пацюк» або «криса» — і особливо ту зневагу, з якою люди ці слова використовували.

Земний Король дістав із свого кисета шматочки попелястого тришапочника. На його долоні безладно лежали дві ніжки та кілька шапочок.

— Так, так, так! — радісно вигукувала чорна криса, підстрибуючи на місці й вдивляючись у скарб у його руці. — Звичайно, їй потрібен цей... гриб. Він і нам потрібен! Так, так, так! З цим грибом ми будемо сильними, ми будемо могутніми, ми зробимо... так!

Посланець Сірого Пацюка діловито тер свої чотирипалі лапки й навіть не думав зупинятися. Потім Земний Король стиснув руку з шматочками тришапочника в кулак, і крисяча тирада зупинилася.

— І ти добре попрацював, сухоребрий, — сказала чорна криса.

Тільки зараз Земний Король помітив, що на безлюдній ділянці вулиці його вже з усіх боків оточили гризуни Кілька дорожніх ліхтарів тут же згасли.

- Подивіться, безхвостий чекає плати, - почулося десь позаду.

Пацюки неголосно пересміхнулися.

- Служити н-н-нам і є плата, - додала заїкаючася тінь у кутку.

- Так.

- Так.

- Так.

- Так.

- Так.

Погоджувалися одне з одним гризуни.

- Нахаба!

- Слабак!

- Сирота!

- ...

Земний Король покірно вислухав ще з десяток порожніх образ на свою адресу, поки їхній тон не став більш погрозливим.

- Вечеря.

- Їжа.

- Свіже М'ясо.

- М'ясо.

- М'ясо.

- М'ясо.

- М'ясо.

- М'ясо.

- ...

Він не міг більше терпіти настільки наглу грізьбу, і вихопив з-під пояса свій шип і притиснув ним товстого гризуна, з яким до того бесідував.

При виді чорного скла криси, що стояли поруч, відстрибнули назад.

- Принесіть безхвостому плату... зараз! — наказала найтовстіша з крис.

Миттю, до заручника Земного Короля пацюки принесли чотири зелених мушлі. На одній із них була застигла кров.

- Бери ж! — нервозно благала криса, з притиснутим вістрям у шиї.

Земний Король випустив з руки чорну крису, потім шматочки гриба і відразу додав до своїх шістдесяти п'яти мушель у мішечку ще чотири.

- Ти правильно робиш, що боїшся нас, — сказала вже звільнена криса. — Якщо ти вкоротиш хоч один хвіст, за ним одразу з'явиться сотня! Тисяча! Сотня тисяч...! — викрикувала товста криса.

Інші гризуни уважно стежили за рукою, в якій Земний Король стискав свій невидимий у ночі шип, і не поділяли ентузіазму говірливої посестри.

- Але ми шляхетний народ!

- Так-так!

Решта пацюків схвально закивала.

- Ми народ шляхетний і вельми заможний! І, як бачиш, неймовірно щедрий! А тепер іди! — наказали йому. — І ніколи не забувай, кому ти служиш!

Крисам достатньо було ступити в будь-яку тінь, щоб у той же момент зникнути.

Потім у вуличні ліхтарі повернувся тьмяне світло.